Розбите серце

Ти розбив моє серце...

Коли я прийшла до подруги того вечора...

Вона відчинила двері -

я побачила, як ви святкуєте разом у неї.

Ще тліє недокурена цигарка, є запах і йде дим.

У кришталевій вазі - багато квітів, які подарував ти їй.

Бокали з білим вином, накритий святковий стіл.

Моя подруга в червоній сукні радіє, що я нарешті дізналася про всіх.

На мить мені здалося, що повітрям стало важко дихати -

у грудях щось коле та болить.

Свідомо я не хотіла в це повірити.

У кімнаті, без слів, лунав мій крик : “Як ви могли!?”

Ти - моя найближча подруга.

Я ставилася до тебе , як до сестри,

ділилася з тобою своїми переживаннями та спогадами.

Ми так були близькі...

А скільки в нас було хорошого - і в буденні дні, і у вихідні !

Ми ж з тобою з самого дитинства разом росли.

Я завжди тебе підтримувала, коли потребувала ти.

І ще радієш, усміхаєшся мені...На жаль, я помилилася в тобі !

Коханий, ти - моє серце і життя,

ти - мій подих, мої крила,

моя велика любов і сила,

моє кохання і доля щаслива.

Моє серце - тобою розбите.

Ти вже не той ,кого я так кохала.

Тобі я вже не рада.

Тепер ти - мій смуток і зрада.

Як ти міг? Як ви могли ?

Всі ці думки промайнули в моїй голові.

Я мовчки вийшла з квартири

своєї найкращої подруги.

Душа була вся у журбі.

Солоні сльози покотилися по щоці.

Ти наздогнав мене і пригорнув.

Я ледь не закричала : « Мене не відпусти !”

Але я відштовхнула тебе щосили

і пішла додому.

Я чула твої кроки біля свого порогу.

Ти чекав, що я пробачу і відчиню двері. 

Подзвонити тобі не вистачило сили.

А мені не вистачило сили 

тобі відчинити - 

і далі з тобою жити.