Різдво

~1~

Весняний день погожий, теплий.
Яблуні пишно білим одягалися.
На траві яскравій соковитій,
Лежать двоє, за руки взялися.
Жіночу річку ніжно пестять чоловічі пальці,
Виводячи візерунки неземні,
А на тендітному дівочому зап'ясті
Милуються браслети шкіряні.

На них символіка, каміння дивне,
Маленький дзвоник, і бурштинове гілля.
А пальці чоловічі обережно 
Вже вимальовують на тілі її ім'я.
- Чи ти готова, моя зоре мила?
Чи дійсно щиро хочеш цього?
Я дуже тебе кохаю,
Та добре все зваж - прошу одного.

Вона красива, молода, невинна,
В рудих кучерях, саме сонце заховалось.
Посміхнулася, злегка зніяковіла,
Та твердою її воля зосталась.
Підвівся молодик вродливий,
Довге сизе волосся, набік забрав.
Показалися вушка довгі, профіль чарівний,
 Він із радістю й сумом її оглядав.

Його погляд сірий, туманний,
Про кохання мовчки говорив,
За сміливість тугою покараний,
Що життя докорінно єдиній так змінив.
Він ельф, зі світу де закони правлять всім,
Зі світу де традиції диктують правду.
Він знав, що за красою і чарівним всім,
Вона не може думки привести до ладу.

Його помилка - показати свої землі,
Його кара - покохати людину.
Та не може жити він без неї,
Тому покликав її за дружину.
Що передувало тому шлюбові,
І як страшно мало то все статися.
Добре знав стурбований Фліп,
Він боявся взагалі без неї зостатися.

Погодилися батьки її прийняти,
За умови, що зречеться роду.
Свою душу щиро лісові зможе відати,
І отримає нове життя в нагороду.
Духи лісу, не Царі ельфійські, 
І не Знахарі, не Старці все вчиняли.
Мав власноруч обраницю згубити,
Щоб духи його відданість зазнали.

Вона мала проявити віру, 
І довіритися долі та коханому.
Вона вже носила мітку бурштинову,
З того часу, як в його обіймах розтанула.
Вона підвелась, трохи зашарілась,
Одяг пав додолу легко, наче птах.
Він її такою бачив вперше,
Та дивився лише на іскорки в її очах.

- Я кохаю, Фліпе, тебе усім серцем,
Хай побачать духи те кохання,
Я готова проміняти навкруги усе це,
Я знала що ця ніч була моя остання.
Листа батькам я написала,
Що прийду з сім'єю на Різдво.
А якщо доля мені інакша стала,
Зітри із їх пам'яти мене - наче й не було.

- Віро, ти вбиваєш моє серце,
Як же я тоді буду без тебе.
Якщо духам твоя душа потрібна,
Я клянуся, після Різдва прийду до тебе.
Знаю я, традиція велична,
Світ людей хоч щось ще зберігає.
Я клянуся, слово батькового сина,
Якщо згинеш, то буде моє перше Різдво і останнє.

Вона лише в браслетах шкіряних,
Рудим волоссям злегка груди прикриває.
А він забувши про лісових святих,
Її цілунком губи покриває.
Жага побути з нею вперше вдвох,
Розум хлопцеві від цілі забирає.
Та вона вирішує за обох,
І все життя, не один вечір з ним, рішуче обирає.

 ~2~

Віра відриваючись від нього,
Суворим поглядом його нагороджає.
А у самої немов від вина п'янкого,
Від бажання, світ навколо колихає.
Вона обрала дерево велике,
Квітчаста яблуня її на той світ проводжає.
Лягла Віра на її коріння,
Поклавши руки поруч слова таємниці промовляє.

Коріння руки цупко заплели,
Ноги вже й землею прикриває.
Фліп навколішки стоїть, очі догори,
Не може дивитися, як її втрачає.
До серця дісталося диво-гілля,
Черга його починати,
Ввіткнув в землю щосили клинка,
Несамовито почав щось кричати.

Їй дуже боліло, терпіла вона,
Щоб свого коханого не злякати.
Бо краще померти нареченою його,
Ніж без нього життя доживати.
Зеленою кров'ю зі свого зап'ястя,
Повів візерунки химерні.
Торкався грудей її наче розп'яття,
Ковтаючи сльози злиденні.

Поплелося коріння, вже й обличчя ховає,
Востаннє глянув у трав'яні очі.
Зморилась вона, як терпіти не знає,
Страждальний крик розриває груди дівочі.

Все...

Вже і подих спинився.

~3~
Не день і не два, в тім міському саду,
Фліп завзято в надії блукає.
Все молиться, молиться духам, лісам,
Її ім'я раз у раз промовляє.
Тягнуть духи всю душу,
Втратив розум і сон,
Він на колінах слізно благає,
Щоб зглянулись вищі і повернули йому,
Ту кого більше життя кохає.

Прийшло вже Різдво, Фліп присягу тримав,
На перше свято людське поспішає.
Та те що востаннє сьогодні дім покидав,
Він теж гарно пам'ятає.
Зайшов у під'їзд, не знімаючи відлогу,
Перед дверима стоїть і марніє,
Набрався сили, відкинув пересторогу,
Букет квітів забуття швидко чаклувати вміє.