Володар

~ 1 ~

Темний ліс і її босі ноги,

Все біжать, не знають куди.

Не знаючи жалю та втоми,

Кров'яні залишають сліди.

Вона знає його коронували,

Символ влади неначе кайдан,

Повели до великої зали,

Де вознесли, насправді ж, він пав.

⠀

Так низько не був він ніколи,

Тепер довідку він цар.

Ватажок, спадкоємець корони,

Могутній володар - для усіх ідеал.

Принц відчув, як обрізали крила,

Як отець покликав до себе.

Він знав, що та єдина,

Все життя не відпустить від себе.

⠀

Їм і попрощатись не дали,

Бо не знали ні батьки, ні брати,

Ні родина, ні селяни.

Де ельфійський принц зміг кохану знайти.

Час отцю сину пару підібрати,

Одягнувши смарагдове гільце,

Припинити юнацькі забави,

В сім'ю взяти ту що доля приведе.

Та як узнає усю гірку правду,

Про людину, про кохання земне,

Одягне на сина корону з винограду,

Та з позором ген прожене.

⠀

Замість батька сидить він на троні,

Поглянув на матір, менших братів.

Такий гарний в управлінській короні,

Та вигляд не величний - геть сумний.

Він боїться накликати сором,

Але більшим болем стане брехня.

- Я недостойній корони.

Батьку, вона не моя!

- Чи ти, сину, хворієш?

Чи чари дурманять тебе?

Ти на троні сидиш і марнієш,

Що значить, зречення твоє?

- Я, тату, уже дорослий.

Прошу вибачень, у Королеви й народу.

Я порушував час та простір,

І хочу знову рушить в дорогу.

Я, Королю мій, закохався.

До нестями, до втрати глузду.

Зречення - єдиний вихід зостався,

Сам піду, ніж від сорому лусну.

- Раз кохаєш ти - це є чудово.

Не біда, як незначного роду.

Ми щасливі, що ти закоханий,

Значить можна чекати приплоду.

Ти Король, твій народ з тобою,

Не годиться просто тікати,

Ти за них відповідаєш,

Чи гідна вона, щоб усе кидати?

Чи пішла б вона за тобою?

І взагалі, у чому біда?

А може гидує нашим родом,

Кохана таємна твоя?

⠀

- О, батьку, ти не розумієш?

Я кохаю людину, людину.

І ти правий про поповнення.

Вона чекає дитину.

Я знаю, що нам заборонено,

З людьми контактувати.

Та як побачив її у саду,

Серце почало співати.

Амулет наш не помилився,

Ось дивися, він мерехтить.

Я весь час відчуваю,

Як серце її гупотить.

Не хотів я цього, клянуся,

Та трапилось так, тож нехай.

Я зрікаюсь, корони та сили,

Я зрадник, давай проганяй.

- Сину, кохання теж магія.

Загадка, для нас і людей.

Я тебе не проганятиму,

І не бійсь народу очей.

Ти дієш за покликом серця.

Хіба не того я навчав?

Амулет твій, сам засвітився,

Доля над живих усім пан.

⠀

~ 2 ~

Вона бігла, ніч днем розцвітала,

Біль в ногах, і дзенькіт у вухах.

Чи переживе ранок не знала,

Чи загине без нього у муках.

Він з'явився із тіней дерев,

Підхопивши її мов росинку,

⠀