Коло замкнулося чи шанс все виправити?

Полуденне сонце припікало, як-не-як середина літа. Спека, трохи псувала настрій, але загалом Ясі тут подобалося. Дуже гарна місцевість. Величезна галявина, здебільшого вкрита густою зеленою рослинністю, але були на ній  дивні місця, на яких нічого не зростало.

Неподалік галявини розташовувався молодий, невеликий за розмірами дубовий гай. Про це місце місцеві жителі розповідали страшні легенди. Казали, що у минулому тут сталася сварка між двома князями, одного з них зрадила власна дружина, все закінчилося смертельною бійкою. Ось мертві лисини на галявині, це і є місця де загинув князь та його воїни, які залишилися йому вірними навіть у останню хвилину.  

Ще кажуть, що тут досі можна зустріти дух невтішного князя, ця земля запам'ятала його біль, увібрала все в себе, досі стогне, відкидаючи все живе, не бажаючи дати можливість молодим росткам зрости та розквітнути.

Що дивно?

Ярослава підняла архіви цих місць за багато років, змогла знайти рідкісні фотографії за різні роки і на них всіх без винятку були присутні ось такі чорні безживні земляні кола. Дівчина спілкувалася з цього приводу з місцевим архіваріусом, отож він їй і розповів, що були у них у місті окремі ентузіасти, все засадити ці мертві земляні кола намагалися. То квіти посадять, то траву засіють, навіть дерева висаджували. Та от тільки зразу гине там рослинність, нічого не приживається. Ґрунт навіть на проби в різні лабораторії спрямовували, злякалися, а раптом радіація або ще щось погане там є. Та ні, в нормі все виявилося, і ніхто з вчених не міг дати зрозумілої відповіді, чому земля гола, хоч родюча.

Яся зітхнула, вони ось теж, перш ніж почати розкопки, проби взяли та по лабораторіях розіслали. Результат не змусив довго чекати. Відмінна чиста земля, прекрасний чорнозем, без будь-якого радіаційного фону та шкідливих домішок, та й звідки йому – радіаційному фону тут взятися?

Ярославна змахнула з чола крапельки поту, продовжуючи фотографувати майбутнє місце розкопок. Потрібно встигнути, все зробити до завтрашнього дня, керівництво підганяло, бажаючи якнайшвидше розпочати роботу. На дівчину чекало ще багато роботи, ще потрібно буде систематизувати фотографії, зробити опис, намітити перший фронт робіт для колег.

– Яся ну скільки можна? – підбігла до неї Ліда. - Тут стільки прикольних місць. Я вже маршрут склала, де ми маємо побувати. Ти обіцяла, що сходиш зі мною в це маленьке містечко, по магазинах поблукаємо, а ще сходимо до місцевого музею. Уяви музей – це залишки величезного замку. Ну, принаймні, раніше замок був там величезний.

- Обіцяла, значить сходжу. Лідо, ти же знаєш, що я не можу все покинути. Олег Петрович хоче якнайшвидше розпочати розкопки і в даному конкретному випадку все впирається  саме в мене. Почекай, мені тут залишилося зовсім трошки, ще з десяток знімків зробити, а до опису можу ввечері приступити, - Яся автоматично продовжувала подальшу зйомку місцевості.

– Ось не розумію, навіщо саме тут у бруді копатися? - Не відставала від неї Ліда. – Олегу Петровичу, звичайно, самому  тут у землі не копирсатися, ми всю брудну роботу виконуватимемо, поки на щось цікаве не натрапимо, – сумно зітхнула дівчина. – А що тут насправді може бути цікавого?

- Тут начебто чотири століття тому битва сталася, в якій місцевий князь загинув. Принаймні деякі документи, які в замку знайшли, роблять саме такі натяки, – відмахнулась Яся. - У тебе є всі матеріали, ти туди взагалі заглядала? Не розумію тебе, Ліда, якщо тобі все це не подобається, навіщо стала археологом?

- Знаєш, ось зараз я думаю, що через романтичну тупість. Тому що професія археолога мені бачилася зовсім в іншому ракурсі. Хоча ось в архівах замку чи на його території мені було б набагато цікавіше покопатися. А ось тут, – дівчина почала озиратися з тугою у погляді. – Так би мовити в чистому полі, під палючим сонцем? Яка тут романтика? Та і що тут насправді знайти можна? Покритий іржею наконечник стріли? Чи шматок від меча? То й що з цих знахідок корисного? Я наприклад розумію вивчити старовинні документи, одяг, а так…

– Ну, ось інші люди там – у замку вже покопалися та вивчили, тепер ми це все повинні перевірити та по можливості знайти докази, що саме так і було як в старовинних книгах зафіксовано.

- Добре тобі, ти за ноутом засядеш десь у тіні під деревцем, будеш тільки писаниною займатися, та аналізом інформації, - зітхнула сумно Ліда.

- Не скули, може і вам, допоможу. Все я закінчила. – Яся сховала фотоапарат у сумку. – Ідемо вже, горе археологічне, нам справді в Замок ще потрапити треба, поки робочий день не закінчився, керівництво просило пакет документів забрати.

- Ура, - засміялася Ліда, підхоплюючи Ясю за руку, і потягла її швиденько до машини.

*********

Ярославі, зрештою, вдалося приборкати Лідин порив відвідати всі місцеві бутіки та кафешки. У замок та за сумісництвом місцевий музей вони потрапили рівно за годину до його закриття. Проходячи на його територію, Яся затримала подих відчувши на спині холодок, ще й так не по собі стало, що дівчина різко обернулася. Спочатку погляд, пробігся по окрузі та нічого не зачепив, а потім, придивившись, вона побачила вдалині напівзруйновану оглядову вежу, на вершині якої стояла жіноча постать, загорнута у все чорне. Яся буквально всією шкірою відчувала на собі пильний погляд дивної незнайомки. У голові навіть промайнула думка, а чи не привид це.

- Лідо, - схопила вона подругу за руку. - Подивися кого ти там, на вежі бачиш.