Листочок

(сучасна проза, побут)

В самому кінці парку росло найстаріше дерево. Іронічно, та саме цей закуток був най занедбанішим. Під товстими гілками дуба стояла пошурхана лавиця. Її непривабливий стан не відігнав молоду парочку, що тихо розмовляла про різні нісенітниці. Потік ніжних слів різко перервася, коли на голову дівчині повільно опустився лист. Хлопець якусь мить розгублено оглядав його. Раптово молодята засміялися. Дзвінкий сміх перелякав кількох пташок у заростях.

- Я люблю тебе - прошепотів хлопець, і скинув пожовклий листочок з голови своєї коханої.

Вітер підхопив його сильним поривом. Дубовий лист описав коло навколо молодят, тільки щоб знову зачепитися за світлооку дівчину. Та вона не відчула лоскоту, бо в цей момент дарувала свій перший поцілунок коханому хлопцеві. Нарешті листочок відчепився саме в ту мить, коли пташки знову повернулися у кущі - у них там будувалося гніздечко.

До самого вечора вітерець забавлявся з осіннім листям. Вже почало темніти, коли на своє постійне місце прийшов музика. Скрипка заграла романтичні мотиви. Мелодія в мить огорнула своїми нотами більшу частину парку. На старій, потертій лавці, під дубом, сидів молодий студент музичної академії. Музика заспокоювала його після невдалого дня. Очі хлопця зачаровано гляділи догори. Там ліниво хитав своїми гілками старий дуб. Майбутньому музиканту не хотілося рухатись, та нестерпне бажання подивитися на можливого колегу, все ж змусило підвестися.

Він з усмішкою поклав дрібну купюру у картонний ящик скрипаля.

Коли на дворі остаточно стемніло, а нечисленні пари вже вели додому своїх  діточок, музика підраховував свій заробіток.

- А це що - здивувався він, коли помітив між купюрами дивний листочок.

Одна його половина була жовтою, друга - зеленою. Чоловік ретельно оглянув знахідку. На подив скрипалю, листочок пахнув приємними жіночими парфумами.

- Лети далі - прошепотів музика, і відкинув свою знахідку.

Недалеко від нього чепурна жінка вела свого синочка додому. Піднімався вітер, тому вона поспішала, щоб малюк раптом не захворів.

- Мамо - мамо дивись! - залепетав маленьких хлопчик.

В його руках тремтів той самий листочок, що колись спустився на голову дівчині, який потрапив у ящик скрипалю, і тепер вразив своїм незвичайним забарвленням маленьку дитинку.

- Мам, можна забрати собі?

- Можна - погодилася жінка, і потягнула свою крихітку додому.

Так листочок опинився між сторінок кулінарної книги, яку відкривали всього кілька разів. Для нього час зупинився. Тепер його не підхопить вітер, не змете у купу двірник, тепер не зогнити листочку у землі. Принаймні якийсь час.

Невідомо було скільки пройшло часу - можливо десять, можливо двадцять, коли листочок знайшла першокурсниця, придбавши стару кулінарну книгу на блошиному ринку.

Вона ніколи не здогадається, що саме цей дубовий листочок її батько колись зняв з голови ще зовсім юної матері, що її улюблений композитор, у той самий день випадково вкинув його у картонну коробку вуличного музики, що саме її перший шкільний вчитель підібрав цей листочок, і попросив матір зберегти його. Студентка просто викинула непотрібну їй річ.

Крихкий дубовий лист вперше за багато років опинився на землі. Ніхто його не помітить, ніхто не підхопить. Так і люди стають непомітними, коли старіють. Коли нікому нічого від них більше не треба. Вони висихають від старості, а навколишнє покоління не здогадується, як тісно їх доля переплетена із сухою посмурнілою людиною.