Чорна Теократія

(Темне, середньовічне фентезі)

Червоні промені вечірнього сонця освітлювати верхівки дахів. Кривава черепиця нагадала інквізитору про його моторошне минуле. Колись цей кремезний чоловік щодня вбивав десятки людей. Не було різниці хто потрапить у немилість ордену, дитина, чи дорослий - всі прощалися із життям, зустрівши його.

Порив вітру оголив рідкі білі пасма адепта. Хтось неподалік тихо зойкнув, після чого почулося дрібне тупотіння. Сива голова інквізитора повільно обернулася на шум. У темному провулку заховалося дитя. Її страх був настільки сильним, що затьмарив на мить ментальний нюх старого душегуба.

- Не бійся - прошепотіли зморшкуваті вуста.

Дитина заклякла. Крихітне серденько мало не вистрибнуло з грудей через викид адреналіну.

- Нічого страшного - зітхнув інквізитор, і напялив свій затертий капюшон.

Попереджаючі руни на ньому давно стерлися. Тепер тільки по пошиву одягу можна було впізнати в старому лютого душегуба. Адепт повільно рухався по вечірнім вулицям у бік архіву. Він не поспішав, даючи змогу перехожим вчасно звільнити дорогу. Ось вже дійшли до нього перші привітання більш юних адептів. Молоді інквізитори стояли на колінах, коли старець опинився в полі зору.

Жінка, що проходила повз, не на жарт перелякалася, спостерігаючи за мовчазними інквізиторами. У вухах бідолахи звенів цілий рій бджіл. Не досвідчені охоронці архіву грубо читали її думки.

Оббиті залізом двері відчинилися. Запахло оцтом. Лише тихий шурхіт плаща порушував мертву тишу, коли старий адепт перетнув першу залу у добре відомому йому напрямку. Думки всіх читачів замовкли. Ніхто навіть не подумав порушити такий порядок, бо кара за таке була одна. Теократії не потрібні люди з даром, які не можуть контролювати думки.

Нарешті інквізитор дістався потрібної полиці. На ній зберігається листування пустельних торговців за останні десять років. Суха рука почала повільно проводити по корінцям підшитих листів. Вказівний палець різко зупинився на потрібному стосі паперу. Байдужі очі ретельно вивчили титульний опис документів.

- Воно - тихо-тихо прохрипів інквізитор.

Всівшись за робоче місце, він почав вивчати перший лист:

“Брате мій - починався той - вітаю з одруженням. Я чув про твоє горе, але впевнений, що ти впораєшся з усіма перешкодами. Батько, як завжди, лютує через твій вчинок, але я знаю, що в глибині душі він любить тебе, і якби не ця криза - ти б отримав його благословення.”

- Не те - тихо прошепотіли сухі вуста інквізитора.

Старий адепт в мить прикипів до наступного листа:

“Клятий покидьку, як ти міг так зі мною вчинити. Навіщо Смуток покарав мене твоїм народженням. Вбий свою дружину, і принеси її голову інквізитору - не ганьби свою сім'ю!”

- Не те - вже розчаровано зітхнув старець, тай почав читати наступну копію листа:

“Брате, біля ялинового лісу, у нашій схованці є все що ти просив. Поспішай! У тебе мало часу. Не забудь сховати дружину у лісовій хижі, коли підеш домовлятися з контрабандистом. Бажаю тобі успіхів у цій непростій справі.

- Ах ж ти негідник - всміхнувся старец, і відірвав пожовклий папірець.

Та на цьому пошуки не припинилися. В руках інквізитора опинився наступний лист:

“Мені шкода брате. Хоча ми і намагалися - сталася трагедія. Батько прокляв тебе, тому в нашому домі тобі краще не з'являтися. На жаль мої знайомі опинилися зрадниками, та не хвилюйся, я сам допоможу тобі. Давай зустрінемося через тиждень у нашій лісовій схованці. Я буду чекати тебе там кілька днів….

- Воно - задоволено проскрежетав сухою горлянкою інквізитор.

Ніжки стільця гучно рипнули по сухій підлозі. Інквізитор покинув архів.

Опівночі старий душегуб вже сидів навпроти одного із найбагатших жителів міста. Той сурово глядів на гостя, мовляв - “мені нема чого приховувати”.

- Я знаю хто вбив вашого сина - сухо констатував адепт. Його байдужий погляд не змінився ні на мить, коли багатій аж підскочив.

- Хто, хто цей клятий злодій! - Емоційно закричав торговець. Товсте тіло вмить опинилося на колінах перед адептом.

- Будь-які гроші, лише скажіть хто.

Шалені очі товстуна благаючи гляділи на ката. Руки, всі в перстнях тряслися через сильну напругу.

- Я і дарма розкажу, але тільки якщо розповісте де ховається ваш старший син.

- Я не знаю - щиро здивувався багатій - навіщо вам цей бридкий мотлох?

Старець всміхнувся. Він рідко при присутності інших людей показував свої емоції.

Господар розгублено  проводив очима свого небезпечного гостя до дверей. У самого порогу інквізитор зупинився. його голова обернулась, і хижий погляд вчепився в торговця.

- Ваш старший син убив молодшого в ялиновому лісі. Мотивом стала підступність останнього. Я дуже давно не зустрічав такої розрахованої підлості. Цей молодик здав інквізиторам вашу небажану невістку, і збирався теж саме зробити з своїм братом, але той якимось чином здогадався про віроломство найдовіренішої людини. Хотів би я побачити очі бідолахи у цей момент.

Інквізитор не витримав, і засміявся. Старого дуже розвеселила розгубленість багатія. Батько двох синів досі щиро ненавидів свого старшого нащадка, але тепер - тепер ненависть переросла у щось більше. Ця емоція не викликала гніву, вона лише тихо шепотіла про якесь невідкладне діло - про вбивство чистого зла.

Насолодившись неабиякою ситуацією, інвізитор на прощання сильно грюкнув дверима. Вже через годину старий кат детально описував як старший син пустельного торговця Люція одружився на Селісії, яка приховувала свої телепатичні здібності, і не цуралася бути злочинно-емоційною. Молодший брат нареченого - Періс, здав горе наречену, винайнявши підставних контрабандистів. Рельтіньйо - старший брат, прагнув вивести дружину із Чорної Теократії, та сталося, те що сталося - злодійка згоріла на кострі. Нещасний Рельтіньйо здогадався про задум брата прибрати собі весь спадок.