Вакцина рятує життя

Набряклий ніс болів, розбита брова зяяла темною засохлою кров’ю над правим оком, розпухла нижня губа викривляла його рот і він став схожим на Сильвестра Сталоне, антуражу додавала й підбита вилиця, що вилискувала зеленим відтінком.

“Мабуть треба буде взяти кілька днів відпустки, або лікарняний” - подумав Аскольд розглядаючи своє побите обличчя в брудному дзеркалі, що висіло над кухонним умивальником: “Хоча кому яке діло,... ні, я не витрачатиму свою відпустку щоб приховати те, що я побився.”

Планів на недільний день не було жодних, а на завтра він вже взяв відгул, бо хотів піти вакцинуватись.

Вихідний доходив до кінця і відчувався змарнованим, бо ж його Аскольд провів вдома за переглядом третьосортних фільмів і відео, тої ночі важко було заснути, адже за день зовсім не втомився.

В понеділок вранці він поснідав млинцями (Аскольд непогано куховарив) і випив міцної кави в себе на балконі - це був його ранковий ритуал, є щось у тому аби спостерігати за ранковою метушнею інших.

Він тільки-но ступив на сходову клітку, як в ніс ударив сморід прокисшого пива ідиму дешевих цигарок, Аскольд поморщився, адже сморід відчувався попри розпухлий ніс, та все ж він вирішив не користуватись ліфтом, а зійти пішки.

Спустившись поверхом нижче Аскольда заполонили неприємні спогади, саме тут на сходовій клітці позавчора він зустрів свого сусіда, який шукаючи товариша по пляшці (той сусід був ще тим випивохою) запропонував Аскольду розпити з ним щойно куплену літрову пляшку горілки і Аскольд чомусь не відмовився, саме з цим сусідом він після їхньої пиятики і побився, побачивши як той пожбурив пусту пляшку у вікно Аскольд обізвав його бидлом, Аскольда завжди бісило бачити закидану сміттям клумбу біля підїзду і йому завжди було цікаво, що за бидло так засмічувало місце де й живе. П’яний сусід не мовлячи ні слова зацідив Аскольду по обличчю, двічі - почалась бійка, найгірше в цій ситуації було те, що Аскольд, який робив зарядку кожного ранку - це також був один з його ранкових ритуалів і який кожного вечора після роботи ходив займатись на прибудинковий спортмайданчик - це був його вечірній ритуал. Отож найгірше для Аскольда в цій ситуації було те, що він ганебно отримав на горіхи від жахливо спитого сусіда і це при тому, що в душі він відчував, що в цьому конфлікті був правий. Отож коли Аскольд проходив повз квартиру цього бидло-сусіда, його огорнув страшенний сором і гнів через те, що сталось позавчора.  Аскольд почув з квартири цього сусіда шум, він підійшов впритул до дверей, щоб ліпше розчути, що там відбувається. Раптом з сусідньої квартири вийшла сусідка.

- З самого ранку пити? Страшне! Побережіть здоров’я чоловіче! - сказала вона дивлячись, як Аскольд стоїть біля дверей цього пияка.

- Та я ні - розгублено відповів Аскольд.

- Та до нього хібі пиячити йти, він більше нічого не робить - знову мовила вона і пішла до ліфту.

Аскольд подумав собі: “Чого це я маю перед всіма виправдовуватись? Навіть якшо я вирішив зранку напитись, яке їй діло до цього?”. Останнім часом в Аскольда часто виникали такі думки, йому вже в печінках сиділо оце постійне повчання оточуючих, властиве деяким людям.

Вийшовши з під’їзду Аскольду в обличчя війнуло ранково-весняною прохолодою, сонячні промені сяяли над деревами, що росли в парку неподалік, природа переживала ранню весну, все навкруги віддавало прохолодою і спокоєм.

Біля під’їзду майже не залишилось припаркованих машин, Аскольд сьогодні поспав трохи довше ніж зазвичай і тому коли він вийшов надвір його застала картина не така,  до, якої він звик, як правило вранці біля під’їзду він бачив купу сусідів, що готували свої машини до поїздки на роботу, а сьогодні він побачив лише дві припарковані машини, інші сусіди вже встигли поїхати на роботу, або по інших буденних справах, тому біля під’їзду було незвично мало машин.

Аскольду погода подобалась, він ще ззамолоду любив простувати прохолодними вранішніми вулицями до інституту. Він попрямував на зупинку.

На зупинці він теж побачив незвичну для себе картину, кожного ранку на зупинці було багато таких самих як він, що спішили на роботу, а сьогодні зупинка була заповнена, бабцями, дідами і молодими людьми, які очевидно, або прогулювали уроки чи пари, або ще не встигли знайти роботу в силу свого молодого віку. Аскольд свою роботу знайшов, ще поки вчвся в інституті, тому такий стан справ йому був незнайомий.

З чебуречної, шо була біля зупинки затягнуло апетитним запахом, що в Аскольда аж підступила слина. Під'їхала Аскольдова маршрутка він і ще декілька людей із зупинки попхались сідати в неї.

Аскольд зайшов всередину, оплатив проїзд і повернувся обличчям до салону, де сиділо вже багато людей з суворими обличчями, йому це здалось аж комічним, ніхто з пасажирів не посміхався, було таке враження, що автобус везе їх до пекла і вони про це знають. Аскольд сів ззаду і автобус рушив. Коли автобус зупинився біля поліклініки де мали робити вакцину, Аскольд вийшов через задні двері. На зупинці була лавка на якій спав якийсь алкоголік. Над лавкою висів плакат: “Вакцина рятує життя!” - стверджував цей плакат. Аскольд відразу уявив собі як в кареті швидкої допомоги везуть важко поранену людину присмерті, один з лікарів каже: “Він стікає кров’ю, нічого не допомагає.”. І тут інший лікар каже: “Вакцинуймо його, вакцина рятує життя.”. Аскольда розвеселив цей власний дурнуватий жарт і тому він усміхнувся і попрямував в поліклініку.

На наступний день Аскольд прокинувся як зазвичай, цього ранку все було як завжди. Хоча Аскольд і не брав собі ні лікарняного ні відгулу, але синяки на обличчі підмалював тональним кремом, який купив вчора ввечері. Аскольд вітався з усіма співробітниками, яких зустрічав по дорозі до свого робочого місця, ніхто не спитав, що з обличчям, Аскольд навіть не помітив якихось здивованих поглядів - це означало, що тональний крем все таки допоміг приховати сліди суботньої бійки.