ТІЛЬКИ НЕ ЗАЇЖДЖАЙ НА МІСТ

“ТІЛЬКИ НЕ ЗАЇЖДЖАЙ НА МІСТ” - в голові крутилися останні настанови перед далекою дорогою, а снігова хурделиця заліплювала лобове скло совдепівської “буханки”, що їхала крізь пітьму, ялинові хащі і снігові замети по забутій Богом безлюдній трасі.

Водій зосереджений на тому, щоб ця розвалюха доїхала до кінця і група з трьох чоловіків різного віку, що вела жваву розмову про все на світі крім того, що прямо їх стосувалось безпосередньо в цей момент.

- Отой Андрій … - продовжував говорити, з вигляду, найстарший з них.

- Який? - перебив його наймолодший, що був також і найтовстішим серед них, не те, щоб він і справді був якимсь черванем, але один з них був худим як трясьця, інший досить жилавий, а в цього наймолодшого було невеличке пузо і червона пика - він любив випити, а ще більше закусити.

- Та той, ти його точно знаєш - дратівливо відповів чоловік, якого перебили.

- Андрій, Мирона шуряк - пояснює вусатий чоловік, що сидить ззаду за ними посередині.

- А, той, що біля мене гараж має?

- Так - вже не так дратівливо, а більше втомлено відповідає найстарший - … то той Андрій, якось їде лісом, ніч була…, ще гірша як сьогодні, снігу намело…, а нє, не так, снігу не було, бо то десь восени сталося, оце їде він і дороги знайти не може, а він той ліс добре знає, ще пацаном його весь облазив, а він їде і не знає де він - словом ліс блудити його почав…

- Той ліс завжди блудить - знов перебиває його наймолодший.

- Не завжди, тільки якщо тягар на душі маєш - заперечує вусань, оповідач дивиться на нього удобрюючим поглядом і продовжує:

- От не знає де він є і куди їхати, аж машину зупинив, став на роздоріжжі і думає куди ж це повертати, а роздоріжжя такого не пригадує, скільки тим лісом не їздив, а такого не було, як оце дивиться, а з лісу до нього якесь світло суне, щось таке біле-біле і все ближче і ближче до нього наближається, то він так злякався, аж дихати перестав на мить…

- Треба було розвертатися і тікати - втретє перебиває його червонопикий.

- Місця мало, розвернутись не було як, навколо дерева самі - знову роздратовано відповідає оповідач.

- Ну то задню дати - невгаває пузань.

- Ніч, нічого не видно, навколо дерева - машину собі поб’є - знову втрутився вусатий. Чоловік продовжує свою розповідь:

- Оце сидить він в машині і труситься з жаху, а та біла мара стала за метрів п’ятдесят до його машини і стоїть, він придивився, а то якась дівчина і лице якесь таке знайоме-знайоме, тоді він зрозумів, що то його бабця в молодості, ту яку він півроку тому поховав. Мара постояла, постояла, та й назад в ліс пішла. Він зразу мотор завів і навмання поїхав, більше ліс його не блудив, дорога сама знайшлася.

Оце приїхав Андрій додому і думає: “Що воно має означати?”. Аж потім до нього дійшло - його бабця все казала йому, щоб він свою Люду заміж брав, а він противився, мовляв, він як загуляє, то вона йому дуже печінки за це їсть, а він ще молодий - не нагулявся, рано йому до сімейного життя. А тоді він зрозумів, що та мара значить і вже через тиждень пропозицію своїй Люді зробив.

В салоні машини западає мовчанка. Дорога слизька, тому машину інколи злегка заносить, через це водій весь у напрузі і вчепився руками в кермо з усієї сили, снігопад тільки посилюється. “ТІЛЬКИ НЕ ЗАЇЖДЖАЙ НА МІСТ” - у водія в голові постійно крутяться ці слова.

- А то правда, що сестра того Андрія вийшла заміж за бурята? - перериває мовчанку наймолодший.

- Правда - різко відповідає вусань з заднього сидіння.

- А як воно так вийшло? Як його аж сюди занесло? - знову цікавиться чоловік.

- Ну, він десь в себе на нафтових вишках працював, так, що гроші мав - відповідає найстарший - Але казав клімат в них там просто жах, вночі можуть бути заморозки, а вдень страшна спека, тай загалом в них там живеться так собі, ото він не витримав, тай виїхав звіддти сюди, каже мова подібна не так важко прижитись буде.

- Найгірше те, що він нормальної роботи не має, якимись підробітками перебивається і постійно п’є - дадає вусатий - мабуть ще й б’є її нерідко.

- А ти її колись битою бачив? - питає найстарший у вусатого.

- Ні, ніколи, але ж то бусурманин якийсь, та ще й пияк, крім того люди різне кажуть…

- А я скільки її не бачив, то вона щаслива і про чоловіка п’яницю ніколи не жалілась - втрутився наймолодший.

- Та то воно так тільки виглядає з боку, а насправді він їй життя занапастив - перебиває вусань.

- А чого від бурята доброго можна чекати? - риторично додає червань.

- Бурят, не бурят, яка різниця? - знову втрутився найстарший - серед наших теж багато придурків і деколи навіть гірших, просто коли заміж виходиш головою треба думати.

“Буханка” зупиняється перед мостом, водій пильно дивиться на міст - в ньому нема нічого такого, щоб свідчило про небезпеку. Якимсь чином, можливо тому, що міст постійно обвіває вітром, на ньому немає снігових заметів, здається навіть, що на мості не такий сильний снігопад - це ніби міст між суворою стихією і приємним лапатим сніжком.

Міст старий, побудований ще за австрійських часів, він добре освітлений трьома рядами старих ліхтарів з кованого заліза. Один ряд по ліву сторону, один по праву, а один посередині, розділяє дві смуги дороги. По обидва боки мосту стоять дві великих статуї грізних орлів, що охороняють вхід на нього, а розділяє дві смуги дороги статуя Ежена Гійома Алекса фон Мерсі-Ажанто, відомого австрійського генерала учасника війн з Наполеоном. Полководець стоїть на постаменті і гордо дивиться в пітьму. Всім своїм виглядом міст не те, щоб відлякує, а навіть манить і приваблює створюючи навколо себе ареол затишку і безпеки.