Шлях контрабандистів лежав через гори

Шлях контрабандистів лежав через гори. Їхній супутник відлучився минулого дня, він пішов іншою дорогою (так було надійніше, навколо все розтерзане війною і патруль особливо пильний, якщо когось із них зловлять, то краще розділитись, так більше шансів, що хоч комусь пощастить дійти), вони мали знову з ним зустрітись в кінці тижня. За домовленістю вони мали чекати його в гірській хатині до ранку понеділка, якщо він не з’явиться значить плани змінились, або йому не повезло і він попався.

Все навкруги вкрив молочно-білий густий туман. Дерева, гори і скелі то потопали в ньому, то знову несподівано виринали наче далекі спогади давно минулого дитинства. Все навкруги здавалось нереальним, ніби у сні. Відчуття простору і відстані узагалі стерлось, через те, що майже нічого не було видно важко було визначити скільки вони пройшли і скільки ще залишилось.

Ішли вони вже п’ятий день, під ногами чавкала грязюка, сирість пробирала до кісток, вони повільно тяглися по багну то вгору то вниз несучи на плечах великі клунки з усіма необхідними в дорозі речима та контрабандним крамом. Через втому і голод обидва зробились неговіркі і хоча їх було двоє кожен прямував цим шляхом сам.

Той, що йшов попереду думав собі: як це так?... Коли війна тільки почалась він вже і не думав, що і надалі зможе заробляти контрабандою коли навколо ідуть запеклі бої, всюди смерть, розруха і горе - нікому нема діла до дорогих золотих годинників, перснів, шовкових шалей і мундштуків зі слонової кістки, але виявилось не так - тепер його заняття стало особливо прибутковим, просто крам змінився, коли майже кожна хата залишилась без жодного чоловіка і люди ледве знаходять щоб поїсти і справді вже ніхто не чекає, коли зможе купити якесь дороге барахло, але кожен хоче жити, а товари, які до війни можна було дістати будь-де тепер стали дефіцитом і робота контрабандистів певною мірою навіть спростилась. За ті самі гроші, за які колись можна було продавати підроблену ювелірку, тепер можна продавати все те, що так потрібно людям. Наприклад зараз вони несли ліки, в місті куди вони прямували окрім війни вирувала епідемія, особливо вразливими до хвороби, як завжди були діти, а кожна матір, яка або ще чекає, або вже втратила свого чоловіка не хоче втрачати щей любу дитину - кровинку свого серця.

Також, як би це не було смішно, великим попитом користувалась зброя - у війну зброї аж забагато, але не в беззахисних жінок, як щодня і щоночі прислухаються як солдати різних армій-окупантів марширують їхнім містом і надіються, що якийсь п’яний салдафон не увірветься до них додому і не почне ґвалтувати.

Той, що йшов попереду був вже старим, ніколи не був моралістом, окрім цього в його селі займатись контрабандою не вважалось чимсь поганим, хіба трохи ризикованим, бо могли пристрелити патрульні, або посадити у в’язницю, тому цим переважно займались молоді відчайдухи, але він був старим, сім’ї не мав, важко працювати ніколи не любив, мав за спиною два терміни в тюрмі і величезний досвід у транспортуванні контрабанди, тому не полишив цього діла дотепер. Все життя він цим займався без жодної гризоти чи докору сумління, але тепер, коли він збагачувався на чужій біді, йому вперше стало огидним те, що він завжди робив.

Той, що йшов позаду був куди молодшим, його військові кирзові чоботи видавали зв’язок із армійською службою. Він був дезиртиром, пристав до контрабандистів, щоб якось вижити в цей складний час. Його думками оволодівали зараз зовсім не нарікання на паршиву долю чи палкі суперечки зі своєю совістю, а банальні мрії про те, як вони вже нарешті дійдуть до тієї гірської хатини і він зможе нормально відігрітись біля металевої пічки, виспатись, поснідати зранку смаженою картоплею і випити якої-небудь гіркої, міцної кави. Ця хатина була прихистком для лісників. Якби в ній хтось був, з лісниками можна легко домовитись, щоб вони не видавали нікого патрулю, їхнє мовчання коштувало недорого. Але в такий час там нікого не мало бути - всіх лісничих також призвали на фронт.

Цьому дезертиру, що пристав до контрабандистів вже колись доводилось ночувати в такій хаті і він мав уявлення як вони влаштовані - там має бути все, щоб комфортно перебути ніч. Між гірськими подорожніми є неписане правило, той, хто ночує, залишає все необхідне наступним, хоча, зважаючи на війну, зараз все могло би бути інакше.

Туман почав затягуватись і в один момент подорожні перестали бачити навіть своє взуття, сніжно-білий густий туман почав сягати до колін. Раптом різкий подув вітру розвіяв імлу і виявилось, що вони йдуть прямо над прірвою. Молодий контрабандист, що йшов позаду, а звали його Романом, знав, що вони йдуть десь над долиною річки бо чув шум води десь неподалік, але він думав, що схил набагато пологіший і річка тече десь дальше, але вітер розкрив справжню картину і стало видно, що зовсім поряд страшне провалля.

“Цікаво...” - подумав Роман: “... лише декілька кроків вліво і цей густий, прекрасний туман стане останнім, що ти побачиш”. Така близькість малоймовірної, хоча і можливої смерті викликала в його пам’яті спогади про минуле, щасливе життя. Він ніколи не вважав себе щасливим - йому для цього завжди ніби чогось бракувало, але зараз, після важких років проведених у війську все колишнє життя здавалось йому раєм.

Роман втомлено плентався за своїм супутником туплячись в землю, казковий туман все більше огортав усе навколо, а Роман все більше поринав у свої спогади.

Перше, що йому згадалось - це його кохана дівчина, її вологі ніжні губи, закоханий погляд, уривчастий і дещо зверхній сміх, який завжди зводив його з розуму і не завжди в хорошому сенсі. Інколи цей сміх його бісив, а інколи приносив на серце радість і щастя. Вони були як два різних світи - вона мрійлива, бунтівна, вперта, а інколи навіть зухвала, він поміркований, приземлений і завжди всьому шукав якесь розумне пояснення. Вони дивились на світ з двох зовсім інших сторін і це часто призводило до суперечок, але саме за цю впертість і відірваність від мирських проблем він її і любив. Йому здавалось, що долею їй судилось осягнути дещо більше ніж йому, ніби вона може бачити щось приховане, якусь невидиму частину цього світу.