У світлі — тьма, мене лякає,
Вона вже там, сидить — чекає.
Ну точно все уже позаду,
Нема в кого взяти пораду.
Це вже кінець, і я це знаю,
Повільно йду, спостерігаю.
Та тьма прекрасна, тиха й ясна,
І хоч мене трохи лякає,
В душі, все ж, спокій відчуваю.
А що? Нема чого боятись —
Остання мить, пора прощатись.
Історія моя була прекрасна,
Трохи нудна, місцями класна.
Я не жалію, а лиш йду,
Вже відчуваю світлу тьму.
Я чую тихі голоси —
Вони шепочуть: «Йди сюди!»
І я вже бачу свою маму,
Як і раніше — таку саму.
О Боже, мамо, я скучав,
І тож тепер мій час настав.
У світлі тьма вже не лякає,
Вона усе про мене знає.
Лиш крок за кроком відчуваю,
Як тихо землю покидаю.
Прощавай, той, хто це читає,
Мені пора, вже йти я маю.