Боксуй!

Борис Степаненко був молодим, перспективним боксером у легкій ваговій категорії. Худорлява статура анітрохи не заважала йому перемагати в багатьох боях. Власне, програвав він лише двічі. І то — не на рингу.

Одного разу його відправила в нокдаун бабуся в черзі в поліклініці, коли Борис спробував пролізти без черги. Другого разу його нокаутувала власна дівчина. Тоді на питання “чи товста вона” Борис чисто рефлекторно кивнув головою…

Степаненко не став розповідати тренеру ні про один із цих випадків. Щоб не травмувати йому психіку.

Тепер боксерові належав черговий бій. Його суперник, Григорій Макухін, також був дуже досвідченим бійцем, у якого теж не було жодної офіційної поразки. А неофіційних… напевно, щось було. Ну хто ж про таке розповість?..

Натягнувши червоні боксерські труси, Борис почав напинати на себе майку такого ж кольору з власним прізвищем на грудях і на спині. Потім зачинив ящик і рушив до виходу з роздягальні. Раптом позаду його окликнув незнайомий бас:

— Борис Степаненко? Я б на вашому місці так не поспішав.

Борис обернувся. Посеред порожньої роздягальні стояв зовсім незнайомий йому чоловік у костюмі з метеликом на шиї. Він широко посміхнувся й підпалив товсту сигару.

— Ні! Не намагайтеся згадати, — випустивши струмінь густого тютюнового диму, промовив незнайомець. — Раніше ми з вами не зустрічалися.

— Хто ви такий? І що вам від мене потрібно? — тривожно спитав Борис.

— Артур Чебурєков, я бізнесмен. А потрібно мені від вас, Борисе, зовсім небагато. Ви просто повинні програти бій вашому супернику, Григорію Макухіну. І все.

— А ви йому хто, батько? — спитав Степаненко.

— Кому? Григорію Макухіну? — здивувався Чебурєков і закашлявся, вдавившись димом. — Сподіваюся, що ні. І хочу попередити ваше наступне питання — я йому навіть не мама.

— Брат?

— Ні. Не брат і навіть не сестра. Ми з ним узагалі не родичі. І не друзі. Я з ним принципово не знайомий. Зрозуміло?

— Ні. Тоді навіщо вам, щоб я йому програв?

— Ну… скажімо так… через особисту зацікавленість. То ви згодні програти?

— Не можу вам сказати напевно. У боксі можна програти. А можна виграти. Хочете, я вам покажу, як тримати удар?

— Ні, дякую, це зайве. Борисе, ви мене неправильно зрозуміли. Мені потрібно, щоб ви програли не випадково, а навмисно. Тобто цілеспрямовано. Розумієте?

— Ні.

— Та як це — не розумієте? Я не розумію… Я ж дам вам за це винагороду. Грошову. Мільйон!

— Мільйон чого?

— Мільйон грошей! Купите на цю суму розкішну яхту. Будете виходити у відкрите море. Ну що? Домовилися?

— Ні. Я не вмію плавати. А раптом утону у відкритому морі?

— Ну, це я навів для прикладу. Можете купити собі літак і літати в хмарах.

— Не треба. Я не вмію літати в хмарах. Я взагалі не вмію літати. У мене немає крил.

— Та що ви завелися! Плавати! Літати! Витратите ці гроші на свій розсуд!

— А що? Так теж можна?

— Ну звісно!

— А, ну тоді я згоден!

---

Вже на підході до рингу Степаненка зустрів його тренер Анатолій Іванович Кортнєв. Він був страшенно збуджений.

— Боря, де ти лазиш? Совість у тебе є? Зараз бій почнеться… Тобі сьогодні дуже пощастило. У мене є перевірена інформація: один із багатіїв поставив у тоталізаторі на твою перемогу. А твоєму супернику заплатив, щоб він навмисно тобі програв. Тож перемога в тебе майже в кишені.

Степаненко насупився. Перемога сьогодні означає, що обіцяних Чебурєковим грошей за поразку він не побачить як власних вух. А це не входило в плани Бориса. Він хотів отримати гроші.

Розказати про це тренеру? Краще не варто. А раптом ще доведеться з ним ділитися. Краще просто мовчки програти й заробити мільйон!

— Побачимо, — похмуро промовив Степаненко, обдумуючи план дій.

— Що значить “побачимо”? — здивувався Кортнєв. Тренеру явно не сподобалася така відповідь. — Ти маєш налаштуватися на перемогу! Зберися! Візьми себе в руки! Набий Макухіну пику й вимкни його в першому ж раунді, як я тебе вчив!

---

Тим часом у коментаторській кабіні репортаж про поєдинок вів коментатор:

— Добрий вечір, шановні телеглядачі й радіослухачі, з вами сьогодні буде спостерігати та коментувати боксерський поєдинок коментатор Тігран Хачатурян. Ви бачите: зал настільки переповнений уболівальниками, що вони, здається, сидять один одному на головах. У переносному сенсі, звісно, хоча… я бачу: на голові одного з уболівальників і справді сидить… хто це? Домашній кролик! Уявляєте? Кролик теж хоче подивитися на цей чудовий поєдинок і виліз господареві на голову! Операторе! Покажіть цього вболівальника крупним планом. Так, добре… Ах, я помилився. Просто глядач прийшов дивитися бокс у шапці. Прошу зауважити — у кролячій шапці! Тож кролик на голові в нього таки сидить. Принаймні його шкура. Тобто помилився я зовсім небагато.

Що ж інші вболівальники? Усі вони страшенно шумлять і кричать, тримаючи в руках плакати підтримки того чи іншого суперника. Кого ж вони сьогодні підтримують?

У правому куті рингу в червоних трусах — п’ятиразовий чемпіон міста Урюпинськ у легкій вазі Борис Степаненко. Його тренер Анатолій Іванович Кортнєв виховав уже багатьох знаменитих боксерів, що стали чемпіонами. Таких як… як… як… не пам’ятаю яких. Але багатьох.

У лівому куті рингу в синіх трусах — шестиразовий чемпіон міста Цюрюпинськ Григорій Макухін з тренером Іваном Олесійовичем Шевчуком. Цей тренер теж за життя випустив немало чемпіонів, таких як… таких як… ну, неважливо. Дуже досвідчений тренер.

І, нарешті, судитиме бій рефері Іван Павлович Сікорський. Суддя дуже жорсткий, але справедливий.

Ось наші боксери у легкій вазі вийшли для привітання. Е-е-е… Схоже, це не легка вага, а суперлегка або… навіть супер-суперлегка. Це буде бій двох дрищів, яких здуває вітер. Хлопці вдарилися рукавичками, пролунав гонг на знак початку поєдинку, рефері махнув рукою…