До праці

Дівчина Анна з агентства з працевлаштування довго вивчала документи молодого хлопця. Потім підняла голову й уважно подивилася на нього.

— Павле Олександровичу Піроженко? А чому ви звільнилися з попереднього місця роботи?

— Ну… — зам’явся хлопець, — я це… посварився з начальником.

— Та це ж чудово! — з ентузіазмом вигукнула дівчина й підсунулася ближче.

— Ви так вважаєте? — здивувався Павло.

— Звісно! А з якої причини ви посварилися? Напевно, він вимагав від вас неможливого?

— Ні. Не вимагав.

— Ображав? Принижував?

— Ні. Він цілком інтелігентна, вихована людина. Просто я повільно виконував його завдання.

— Ага. Зрозуміло. Ви все робили повільно, але дуже якісно, правда?

— Ні. Я робив повільно і… доволі погано. Саме це і стало причиною його невдоволення.

— Це ж просто чудово! А ще якісь зауваження до вас були?

— Ну… я часто запізнювався на роботу. А йшов з роботи раніше, ніж належить.

— Захопливо!

— Спав за робочим столом, вживав алкоголь, дивився фільми.

— Та це ж цілком нормально! Вам не здається, що ваш начальник абсолютно дарма до вас чіплявся?

— Ну чому дарма? Інші співробітники так себе не поводять. На мою думку, в нього були всі підстави мене недолюблювати.

— Так, тут ви маєте рацію. Скажу вам чесно: зараз дуже складно знайти роботодавця, якому сподобаються такі працівники. Коли будете влаштовуватися на роботу наступного разу — нікому про це не розповідайте.

— Ви сказали «складно»? Тобто це все ж таки можливо.

— У нашому агентстві немає нічого неможливого, — гордо заявила Анна. — У нас якраз є заявка на вакансію спеціально для вас.

— Спеціально для мене? А що там потрібно робити?

— Нічого не потрібно робити.

— Взагалі нічого? І за це отримувати зарплату? Мені підходить. Чи все ж таки щось потрібно робити?

— Ні. Просто сидіти й чекати.

— Чого чекати? Я що, буду сторожем?

— Ні. Не сторожем. Ви працюватимете в пожежній службі. Але не хвилюйтеся, там зовсім не обов’язково гасити пожежі. Давайте зробимо так: я випишу вам направлення до начальника міської пожежної служби. А він уже на місці все вам детально пояснить.

Начальник міської пожежної служби Ігор Миколайович Варфоломєєв уважно вивчав документи Павла Піроженка. Нарешті він відклав папери, кашлянув у долоню й уважно подивився на хлопця.

— А ви точно зможете цілий день нічого не робити, молодий чоловіче? — спитав він із сумнівом у голосі. — Це, знаєте, не кожному дано.

— Ну… я постараюся. Звісно, зовсім нічого не робити буде досить складно. Але можу пообіцяти, що свої службові обов’язки я повністю ігноруватиму.

— Чудово! А наскільки ви повільні? Зможете пересуватися, мов черепаха?

— Ви маєте на увазі — на чотирьох, імітуючи кожен її рух?

— Ні. Просто так само повільно, як черепаха.

— Ну… настільки повільно в мене навряд чи вийде… але я старатимуся.

— Припустімо. А як щодо якості роботи?

— Якої роботи? — здивувався Павло. — Я ж нічого не робитиму!

— Ні, ну якщо раптом доведеться щось робити, ви зможете конкретно все зіпсувати?

— А що, так можна?

— Не можна, а потрібно! Це найголовніша вимога до вас!

— Я щось не розумію. Ким я у вас працюватиму? Ви пожежі гасите чи чекаєте, поки все згорить само?

Варфоломєєв відкинувся на стільці й задумливо засунув кінець олівця до рота.

— Як би вам це пояснити… Гаразд, розповім вам усю передісторію цієї вакансії. Розумієте, в мене є одна ударна бригада. Бригада Смирнова. Усі бригади працюють у звичайному темпі, а бригада Смирнова показує надмірну ефективність. Вони будь-яку пожежу можуть загасити за п’ятнадцять хвилин. За один виклик гасять по п’ять–шість пожеж у місті! Їх хлібом не годуй — дай пожежу загасити! Іншим бригадам просто не залишається роботи! Я їх уже сварив, догани робив, премій позбавляв, штрафував — а вони все одно відмовляються сповільнювати темп! Ніякої ради на них немає!

— Можливо, це не так уже й погано, як вам здається? — припустив Павло. — Пожежі ж треба гасити швидко.

— Якби справа була лише в цьому! Вони ж гасять пожежі водою! Причому так швидко, що палаюча будівля повністю нею заповнюється! Місяць тому на пожежі втопився алкоголік. А минулого тижня горіла в’язниця. Більше половини ув’язнених врятувати не вдалося — захлинулися водою з брандспойтів бригади Смирнова! Добре ще, начальник тюрми не розгубився. Він почав відкачувати рецидивістів і вбивць, роблячи їм штучне дихання рот у рот. Знаєте, що він мені потім сказав? Краще вам цього не знати! А в п’ятницю горів банк. І як ви думаєте, хто приїхав його гасити першим? Правильно! Бригада Смирнова! Директор банку встиг швидко всіх евакуювати з будівлі. Але пожежники й без цього наробили справ! Вони так накачали банк водою, що той не витримав і розвалився, а всі гроші банку разом із водою розтеклися містом. Десять мільйонів доларів! З того дня я суворо заборонив Смирнову гасити банки.

— Зачекайте, я щось не розумію. А навіщо тоді ви мене запросили? — спитав Павло Піроженко. — Я взагалі не маю уявлення, як гасити пожежі.

— Саме тому ви тут. Мені потрібен далекий від пожежогасіння працівник, із великим потенціалом лінощів, повільності, безвідповідальності й наплювательства!

— Але навіщо?

— Як це навіщо? Хіба не зрозуміло? Я хочу замінити кількох працівників із бригади Смирнова на таких, як ви! І тоді вони не зможуть бути надмірно ефективними! Ваше завдання — не лише не допомагати, а й заважати колегам виконувати свою роботу. Але майте на увазі: головне тут — не перестаратися. Бо і пожежу не загасимо, і колеги вас відлупцюють по повній програмі. Ви згодні взятися за таку роботу?

— Добре. Давайте спробуємо…

Олексій Смирнов виявився людиною суворих правил, вимогливою як до підлеглих, так і до самого себе. І з Павлом він церемонитися не став.

— Павле Піроженко, значить? — спитав він.