Психлікарня

Григорій Михайлович Психопатов уже не перший рік працював головним лікарем психіатричної клініки, але цей день запам’ятався йому на все життя.

З самого ранку з’явився якийсь важливий пан і влаштував скандал.

— Чому ви утримуєте Вадима Перепелкіна? — обурювався він. — Навіщо ви замкнули його в клініці?

— Шерлока Голмса? — перепитав Психопатов. — Вам не здається дивним, що людина вважає себе великим англійським детективом?

— Це я сам попросив його не виходити з образу цілий тиждень! Ми знімаємо фільм про Шерлока Голмса, і Перепелкін грає там головну роль! Негайно відпустіть його! У нас зрив зйомок!

Чоловік, який виявився відомим режисером, довго наполягав на своєму. Григорію Михайловичу не залишалося нічого іншого, як відпустити нещодавно прийнятого пацієнта.

Потім прийшла скандалити жінка.

— Від чого ви лікуєте мого чоловіка? І головне — навіщо?

— Перепрошую, а хто ваш чоловік? — поцікавився Психопатов.

— Наполеон. З третьої палати.

— Не хвилюйтеся, громадянко. Незабаром ваш чоловік перестане бути Наполеоном. Ще тиждень-другий — і стане цілком нормальною людиною.

— Як це — перестане бути Наполеоном? Це ж його прізвище! Наполеон Дмитро Іванович, директор нафтобази. Відпускайте його негайно! Ось документи!

Григорій Михайлович перегорнув паспорт. І справді — Наполеон. Як таке могло статися? Вони ж його майже вилікували!

— А вас як звати? — запитав він жінку.

— Кюрі я. Антоніна Степанівна. Ви здивовані? Просто, виходячи заміж, я не стала змінювати прізвище.

Але й на цьому неприємності не закінчилися. Незабаром прийшов син одного з пацієнтів — молодий чоловік років тридцяти. Назвався Петром Потаповим.

— А, Потапов! Є в нас такий пацієнт. Лікування йде цілком успішно. Йому більше не чуються сторонні курячі кудахтання.

— Та вони й ніколи не чулися! — обурився чоловік. — Це жахлива помилка. Поруч із квартирою, де живе мій батько, сусід і справді тримає курей просто в квартирі! Ми тільки нещодавно про це випадково дізналися!

І цього пацієнта довелося відпустити.

Психопатов був поза себе від люті. Що він такого зробив, щоб так прогнівити небеса? Чи буде кінець цим жахливим помилкам?

Далі пролунав телефонний дзвінок. У слухавці обурювався чоловік.

— На якій підставі ви не відпускаєте Артеменка Олега Дмитровича?

— Артеменка? На тій підставі, що в нього роздвоєння особистості. Дуже важкий випадок. Він вважає себе одночасно оперним співаком і сантехніком.

— Як це — роздвоєння особистості?

— Це коли в одному фізичному тілі співіснують дві різні особистості. У цьому випадку пацієнт вважає себе і оперним співаком, і сантехніком.

— Але ж він і справді оперний співак. А у вихідні підробляє сантехніком. Сім’я велика, грошей постійно бракує.

— Не може бути… — приголомшено промовив Григорій Михайлович.

— Ще й як може. Коли ви його відпустите? У нас в опері скоро відкриття сезону.

Цей день минув, мов кошмарний сон. Стільки пацієнтів клініка ще ніколи не втрачала. У Психопатова складалося враження, що всі вони потрапили сюди помилково.

Втім, був один хворий, про якого такого сказати не можна було за жодних обставин.

Повністю морально виснажений, Психопатов вирішив кинути все й піти додому. Але щойно він відволікся на хвилину, а повернувшись до кабінету, побачив там високого чоловіка в строгому сірому костюмі, плащі й темних окулярах.

— Психопатов Григорій Михайлович?

— Так, це я. Чим можу допомогти?

— У вашій клініці перебуває пацієнт на прізвище Хрюндик.

— Вірно. Перебуває. Ця людина стверджує, що вона інопланетянин у людській подобі. Спроби лікування поки що не дають результату.

— А знаєте чому? — запитав незнайомець.

— Ні.

— Тому що він і справді не з нашої планети.

Психопатов аж розгубився від несподіванки. Помітивши його здивування, гість ледь усміхнувся й простягнув посвідчення. Там було написано: «Космічне агентство України. Секретний відділ Х».

— Ми забираємо його з собою, — безапеляційно заявив незнайомець. — А вам слід мовчати про все, що сталося. І викреслити інформацію про нього з реєстраційної книги. Приступайте до виконання.

Григорій Михайлович Психопатов сидів у своєму кріслі й довго дивився в одну точку. Невідомо, скільки часу він перебував у такому стані. Коли до кабінету зайшов його перший заступник Олег Степанов, той одразу помітив, що щось не так.

— Григорію Михайловичу, з вами все гаразд? На вас обличчя немає. Може, вас підлікувати?

— Полікуйте мене, Степанов, полікуйте… — мляво відповів головлікар. — Більше лікувати тут уже нікого…