Люди, як марево туман,
Сірих тонах вони,
Ходять по душах тих.
І мрії ті мої, що сльози
Забуті імена!
Пронизала я у пам'яті
Моїй душі цій що страждала,
Чи забула ці чорні обличчя,
У зв'язку з білим цвітом шлях,
Що ішла дорогою ціною,
І зійшла широкою смугою.
Чи здамся я радіти життю?
Чи зневіритись я комусь?
Відредаговано: 27.08.2026