28

Нічне місто зачаровувало особливою атмосферою містерії та таємниць. Так хотілось поволі пройтись вузькими вуличками, які приховували у своїх провулках зелені сквери, вишукані кафетерії та нічні клуби, закохані пари та лютих супротивників, які могли зустрітися там для вирішення віковічних проблем кохання та ненависті... але двом чоловікам, які зараз були акцентовані на іншому питанні, було зовсім не до нічної романтики мегаполісу.

- Ми вже майже на місці, - завертаючи у невеликий провулок, сказав Данило. - Міст ліворуч від основної вулиці. Ходімо.

- Можна було б одразу туди під'їхати, - пробубонів Мирослав, з незадоволеним сопінням ступаючи на тротуар.

- Так ми і приїхали максимально близько, - фиркнув блондин, зачиняючи авто. - Я розумію, що ти ще не дуже добре почуваєшся, але не сопи наче стара бабця.

- Даня, замовкни, - важко зітхнувши, відповів йому Мирослав і почув у відповідь тихий сміх свого співрозмовника.

Чоловіки вийшли на дорогу і почали озиратися навкруги. Нікого схожого на Анжеліку та Філіпа там не було.

- Ми помилилися, - зітхнув Мирослав, спираючись на перила мосту.

- Що ж, зате перевірили, - знизив плечами Данило і став поруч з товаришем.

Перед ними відкрилась чарівна картина з сотнями вогників, неспішною плинністю темної річкової води та човниками, що кружляли неподалік від берегу.

- Гарно тут, - прошепотів Мирослав. - Вкотре шкодую, що не привозив сюди Олену.

- В тебе ще буде можливість, - відповів йому блондин.

- Так буде, - брюнет торкнувся рукою до одного з замків, які у величезній кількості були закріплені на перилах вздовж усього мосту. - Вічне кохання, імена, дати, обіцянки... цікаво, у скількох пар ці замки дійсно стали символом чогось постійного.

- Ми про це ніколи не дізнаємось. Та й хіба все це важливо, - закинувши голову вгору, Данило спробував розгледіти далекі зорі, які ховалися від світла мегаполісу. - Головне, що люди вірили в усе це в той момент, коли приходили сюди... а потім були інші миттєвості і інше життя, так що неважливо що було і що буде, завжди є лише тут і зараз.

- Хм, можливо й так, - кивнув Мирослав. - Але хотілося б, щоб вічне дійсно залишалось непохитним та надійним в будь-яких умовах…

Чоловік не встиг завершити думку, так як події навколо нього та його товариша закрутилися дуже несподівано та швидко.

Десь неподалік почувся надривний рик автомобільного мотору та скреготання гальм.

Данило з Мирославом синхронно розвернулися в той бік і здивовано спостерігали за ненормальним який мчав по вузькій вулиці вздовж річки. Ось водій знову пригальмовує і... вискакує прямо на міст.

Навколо почалася паніка. Декілька перехожих, які гуляли по мосту закоханих, кинулись у протилежний від автомобіля бік. Сама ж машина сильно вихляючи багажником, зупинилась лише після того, як врізалася в поручні і, проломивши їх завдяки своїй вазі та швидкості, нависла одним колесом над чорною водою річки, яка так і продовжувала помалу текти внизу.

Данило сіпнувся допомогти людям, які могли постраждати в аварії, але завмер, здивовано розглядаючи чоловіка, який витягував Анжеліку з машини.

Філіп щось говорив дівчині, стискуючи її зап'ясток у своїй руці.

- Ліко, - вигукнув Мирослав, направляючись в сторону пари.

- О, от і коханець твій сюди приїхав, - гидко розсміявся Філіп, накручуючи волосся Анжеліки на свою руку. - Тепер ми щаслива шведська сім'я, яка нарешті зібралася разом.

- Відпусти її, - стиснувши пальці у кулак, прошипів брюнет.

- А то що ти зробиш?, - хмикнув колишній Анжеліки, витягуючи пістолет з-за поясу.

Наступної миті чоловік направив зброю на Мирослава.

- Чого ти хочеш? Насилля нічого не вирішить, - Данило теж зробив крок вперед, підіймаючи руки вгору.

- О, ще один бажаючий на нашу красуню, а не забагато вас?!, - Філіп переправив зброю на нову мішень, але, подумавши секунду, знову взяв на приціл брюнета.

- Я працюю на батька пані Анжеліки, - спокійно сказав блондин. - Скоро тут буде він, його люди та поліція.

- А, так ти шакал того подертого старого лева, - розсміявся Філіп. - Що ж, не лізь тоді в наші справи, якщо не хочеш отримати кулю в лоб.

- Я не лізу, просто відпусти дівчину і все буде гаразд. Ми тебе не будемо чіпати, - Данило намагався потягнути час, але Мирослав ніяк не міг зрозуміти навіщо. - Ти ж її кохаєш і не зробиш боляче, тобі це не потрібно.

- Кохаю... так, можливо я її колись кохав, по своєму, - ледь кивнувши, відповів колишній Анжеліки. - Але для таких як вона і її татусь ми просто пил під ногами. Я думав, що її обманули, намагався зв'язатися з нею, але Анжеліка весь цей час ігнорувала мене, не хотіла слухати і... і я здався. Знаєте, наркотики та алкоголь полегшують біль... на певний час... але потім стає в тисячу разів гірше!

- Філіпе, опусти зброю, - виставивши руки вперед Мирослав спробував зробити ще один крок в бік ненормального. В наступну мить пролунав постріл у повітря.

- Це було попередження. Не наближайся, - прошипів чоловік, з ненавистю вглядаючись в обличчя Мирослава. - Можливо вони обманули тебе як і мене тоді, тому я не впевнений, що тебе потрібно вбивати. Я з нею просто хотів поговорити... от і поговорив... вчора вона погодилась зустрітись, а сьогодні знову стала холодною і звинуватила мене в усіх смертельних гріхах. Вони всі маніпулятори, граються життями простих смертних, не звертаючи уваги на наслідки!

- Філіп, навіщо тобі все це, можливо Ліка просто не твоя пара і десь на тебе чекає справжнє кохання, - брюнет намагався говорити спокійно, не розриваючи контакту з очима ненормального, як це робили полісмени у кіно, і рухатись дуже повільно в бік пари.

- Ліка... А чия вона доля, можливо твоя?, - зі злістю запитав чоловік.

- Ні, у мене є дружина і син. Ми з Анжелікою зрозуміли, що початок тих відносин був помилкою, - хитнув головою Мирослав.

- Тоді навіщо ти заважаєш? Ми маємо бути разом!, - зриваючись на крик, з диким нерозумінням та розпачом в очах, запитав Філіп.