25

Мегаполіс ніколи не спить. Містяни поверталися з роботи та поспішали на нічні зміни, відпочивали, відвідуючи бари, дискотеки та кінотеатри, запізнювались на рейси в аеропорту, ніяк не могли попрощатись одне з одним після чарівного побачення, робили безліч дрібних, але таких важливих для кожного з них, справ... Мирослав блукав алеями та провулками, не помічаючи, що давно збився з визначеного маршруту, поринувши з головою у свої роздуми.

В кишені чоловіка завібрував телефон. Брюнет витягнув смартфон і побачив на дисплеї номер Вронського.

- Привіт. Мені написав Данило, що ваша зустріч закінчилася. Чому не телефонуєш?, - запитав Едуард.

- Доброї ночі. Вирішив, що телефонувати пізно і краще буде переговорити завтра, - знизив плечами Мирослав.

- Я так зрозумів, що ти ще не вдома? У вас з Лікою все гаразд?, - занепокоєно поцікавився Вронський.

- Не вдома. Вирішив прогулятися, - зітхнувши відповів брюнет, продовжуючи свій нічний променад. – А з Анжелікою… і так, і ні…

- Тобто?, - хмикнув Едуард.

Мирослав почув дзвін скла і звук рідини, яку в щось наливали. Певно батько Анжеліки знову проводив вечір в своєму кабінеті, обираючи компанію міцного напою замість ненадійного товариства людей, яким явно ніколи не довіряв.

- Відкриття галереї було не дуже вдалим... точніше, в професійному плані все пройшло чудово: відвідувачі придбали багато картин, преса залишила багато схвальних відгуків, Ліка спочатку світилася від щастя…, - почав розповідати брюнет.

- Але…, - Вронський зрозумів, що продовження йому не сподобається.

- Але потім з’явився Філіп і все пішло шкереберть. Анжеліка змінилася на очах, почала пити і вести себе досить дивно… Ви знали, що вони бавляться легкими наркотиками, які змішують з алкоголем для збудження та підсилення відчуття задоволення?, - запитав чоловік.

- Що?! Звісно ж ні!, - прогарчав Едуард і Мирослав почув звук склянки, яку об щось розбили. – Що ще було?!

- Багато всього… вона вирішила розважитися з групою молодиків в знак протесту проти Філіпа, моєї відмови від того відпочинку в галереї, якого їй хотілось, і ще незрозуміло чого. Я відбив її від тієї п’яної компанії і забрав додому, - продовжив свою розповідь Мирослав. – Вранці ми спробували поговорити про те все, але знову посварилися. Я розповів їй про події минулого і вашу помилку, пояснив, що Ви жалкуєте тепер про все те і хотіли захистити її.

- Зрозуміло, - зітхнув Вронський. – вона тепер мене ненавидить. – Не потрібно було… хоча, тепер мені певно буде легше. Я розумів, що мусив їй все розповісти одразу, але не наважувався і… дідько, Мирослав, у мене є досвід спілкування з багатьма людьми, той Філіп явно полював за грошима. Я впевнений і це не просто спроба захистити доньку від когось, щоб вона довше залишалася маленькою дівчинкою, та мої фантазії!

- Я Вам вірю і думаю, що Ліка також повірить та зрозуміє, - відповів батьку Анжеліки брюнет. – Після відпочинку вона на все реагувала спокійніше і я планую ще раз поговорити з нею сьогодні. Все нормалізується.

- Добре було б, - хмикнув Едуард і змінив тему розмови. – Я сьогодні був у Петрика, переглянь потім повідомлення в мережі, він вам малюнок намалював і я скинув фото.

- Так, дякую, обов’язково, - посміхнувся Мирослав.

- Гаразд, тобі додому варто повертатись, пізно вже для самотніх прогулянок, - сказав прощаючись Вронський. – Добраніч. Чекаємо на вас.

- Так, звичайно, - кивнув чоловік. – На добраніч.

Завершивши розмову брюнет озирнувся навколо і зрозумів, що ідеально-вишукані вулички, які знаходились в центрі міста і вважались основними туристичними маршрутами Парижу, залишились позаду і в дрібних апендиксах однієї з найбільших столиць Європи проявилось справжнє обличчя перевантаженого людьми міста.

Мирослав лише зараз здивовано відмітив, що під час бесіди все частіше бачив брудні тротуари, старі потріскані стіни та неохайні внутрішні дворики. Ніжну романтику нічного Парижу замінила жорстока реальність сучасного втомленого мегаполісу.

Розуміючи, що самостійно зорієнтуватись в своєму місцезнаходженні не зможе, чоловік знову витягнув з кишені мобільний телефон, щоб поглянути на карту і визначитися, що ж йому робити далі - швидко вирівняти маршрут в сторону квартири Вронських чи телефонувати водію Анжеліки, щоб той забрав його звідси.

Поки брюнет розглядав на екрані свого телефону павутиння алей та проспектів, він навіть не помітив, що з авто, яке припаркувалось неподалік, вийшло троє незнайомців, які вирушили в його сторону.

Сильний удар в спину був неочікуваним, тому Мирослав полетів за своїм телефоном на асфальт. Біль в руці, яка була не так давно зламаною, пробив до плеча, з губ брюнета зірвався стогін і він, намагаючись стати на коліна, схопився за пошкоджену частину тіла.

- Куди зібрався?, - з хриплим сміхом та яскраво вираженим акцентом, сказав хтось поруч з ним.

Одразу ж за запитанням Мирослав отримав цілу серію ударів в живіт, деякі з них проходили повз, завершуючись на грудях та руках.

Чоловік захрипів, падаючи на бік і намагаючись прикрити обличчя. Мирослав ніяк не міг зрозуміти що сталося і хто, а головне чому на нього напали.

В певний момент, коли здавалося, що біль він терпіти більше не зможе, внутрішня агресія переважила обережність і брюнет схопив одного з нападників за ногу, сильно смикнувши її на себе. Звідки взялись ці сили Мирослав не знав, але цей притік адреналіну був досить вчасним.

Агресор втративши рівновагу прокричав щось французькою і впав неподалік від брюнета на землю.

Поки другий нападник допомагав товаришу піднятися, Мирослав спробував відповзти подалі, але сил на це вже було замало.

Третій чоловік, який не приймав участь в побитті брюнета, підійшов до нього і, перевернувши ногою Мирослава на спину, подивився на нього, скрививши губи від огиди.

- Як на таку слабку істоту можна було проміняти мого друга?, - з сильним акцентом сказав Поль... так, це був друг Філіпа, якого Мирослав з Анжелікою бачили в галереї. - Добити б тебе як тварину, але руки бруднити не хочу.