23

Ніч після відкриття виставки в художній галереї Мирослав провів на канапі в вітальні.

Після повернення до апартаментів Вронських чоловік відніс Анжеліку до спальні, прийняв контрастний душ, і, заваривши собі міцну каву, довго простояв на терасі, спостерігаючи за нічними вогнями мегаполісу.

Це місце було неймовірним, сповненим спокусливої краси та витонченості, але за ідеальною ширмою елітарних прошарків суспільства ховались обличчя звичайних людських гріхів, серед яких чуттєва насолода та солодкий дурман сп'яніння були певно найменшими.

Хоча... напевно так життя складається в усіх країнах. Молоді люди, які зараз отримують максимальний рівень комфорту, швидкий доступ до інформаційного вінегрету в мережі та розваг, не знають куди себе подіти і шукають щоразу ще більш екстремальні та заборонені форми відпочинку.

Страшно подумати, але людство активно деградує. В період розвитку технологій, медицини, культури, звичайні мешканці планети Земля все менше використовують закладену від природи логіку, аналітичні здібності свого розуму та інші елементи, які попередні покоління розвивали задля нащадків.

Колись Мирослав прочитав цікаві філософські роздуми одного з мислителів минулого, ім'я якого не запам'ятав, там було щось схоже на: "війна призводить до активізації розвитку в суспільстві, розвиток породжує розкіш та комфорт, розкіш призводить до деградації, деградація - запорука втрати цінностей та орієнтирів, тому є початком війни".

Чоловік пам'ятав, що посміявся над аналізом цих слів, в якому акцентували увагу на тому, що наше сучасне суспільство прийшло до деградації, адже він знав багатьох ерудованих людей, бачив стрімкий розвиток країн всього світу і... сліпо вірив в ідеалістичну пропаганду прогресу, який наче завжди рухається лише вперед. Зараз він вже зі своїми минулими поглядами не погоджувався, розуміючи, що коротка фраза, яка описує циклічність існування соціуму, дуже влучна і дійсно має логічні основи.

Заснув Мирослав аж на світанку, тому пробудження було досить важким.

Кімнатою поширювалися смачні аромати заварної кави та свіжої випічки.

Розплющивши очі брюнет побачив Анжеліку, яка сиділа неподалік від нього на підлозі.

- Привіт, - тихо сказала дівчина, опускаючи очі додолу.

- Привіт, - Мирослав дивився на блондинку і з кожною секундою все чіткіше розумів, що вона все добре запам'ятала з минулої ночі. - Я бачу, що ти знаєш, що саме виробляла і говорила вночі.

- Так, - кивнула Ліка. - Той препарат очищає свідомість досить непогано. Нескоординовані рухи, ускладнення мови та повна відсутність моральних обмежень - результат суміші наркотику з алкоголем. Але при цьому людина все дуже чітко запам'ятовує, більш яскраво сприймає чуттєві насолоди, до яких прагне через неймовірно сильне бажання, настільки сильне, що все аж перекручує від внутрішнього болю, якщо не задовільнити його. Як ти розумієш, чим більше прийняти цього всього, тим яскравіше проявляються наслідки, а я випила забагато.

- Ти ж знала, що ти приймаєш?, - вигнувши брову, поцікавився брюнет.

- Так, дуже добре знала, мене попередили, - кивнула Ліка, підіймаючи погляд від підлоги. - Але я планувала випити небагато і поїхати додому з тобою, або там відірватися... але з тобою! Але Філіп постійно був перед очима, я не змогла зупинитися.

- Ти могла поговорити зі мною, сказати, що тобі погано, попередити про той препарат, - похитав головою Мирослав і підвівся.

- Пробач мені, я більше не буду таке вживати, обіцяю, - Анжеліка підповзла до коханця, обхопивши його ноги руками, і притислася до них всім тілом. - Не відмовляйся від мене, прошу тебе.

- Ліко, перестань, - чоловік спробував відсторонитися від дівчини. - Ми знаємо, що від старих звичок не так просто позбутися. Ти щоразу будеш зриватися, коли я поїду до Олени чи захочу провести більше часу з сином.

- Ні, ні, я згодна бути просто коханкою, без офіційних прав на тебе. Я тобі теж потрібна, я знаю. Я буду слухняною, - дівчина спробувала стягнути з Мирослава білизну, в якій він спав, щоб довести свої слова.

- Дідько, Анжеліко, припини!, - брюнет різко підняв дівчину з підлоги, намагаючись поставити її на ноги, але вона чіпалася за чоловіка, наче сподівалась, що близькість вирішить всі їх проблеми. Тому Мирослав просто відштовхнув Ліку на диван і пішов до вбиральні.

Коли чоловік повернувся в кімнату, більш бадьорий після ранкового душу, Анжеліка все ще сиділа на канапі, підтягнувши коліна до підборіддя. Вона скинула весь одяг, чекаючи на свого коханця, і тихо плакала.

- Ну чому ти така вперта, - Мирослав похитав головою і пішов на кухню.

- Я не вперта, просто хочу, щоб ти згадав чому зі мною, - відповіла Ліка, коли чоловік повернувся з кавою та круасанами до кімнати.

- Вдягнися, я не буду спати з тобою, - хитнув головою чоловік, сідаючи поруч з дівчиною на диван.

- Ти можеш не говорити зі мною, не розуміти мене, вважати найгіршою людиною на планеті, але не спати зі мною не зможеш, ми це перевірили, - хмикнула Анжеліка, примощуючись на ногах брюнета.

Мирослав мовчки сидів і спостерігав за її діями. Ліка поклала його руки на своє тіло і почала цілувати брюнета. Через декілька хвилин вона здивовано відсторонилася від коханця, уважно вглядаючись в його обличчя.

- Ти серйозно в цей раз вирішив все закінчити?, - прошепотіла вона, відсовуючись на край дивану.

- Так, - зітхнув Мирослав, якій навіть не ворухнувся коли Ліка намагалася спокусити його. - Ми не підходимо одне одному, цієї ночі я все дуже чітко зрозумів. І справа не лише в твоїх зрадах, я не маю на тебе права, та й сам не кращий, тому навіть не починатиму розбирати це питання... знаєш, всі ці вишукані манери, показові посмішки та вихованість, вони огидні, через те, що несправжні. Ви як шакали посміхаєтесь одне одному, а потім вночі, поки суспільство вас не може побачити та засудити, проявляєте свою справжню сутність.

- Слава..., - по щоках Анжеліки почали текти сльози.