21

Канапки були смачними... ні, реально, Мирослав стояв біля фуршетного столика та смакував канапками, запиваючи їх дорогим шампанським.

Вони з Анжелікою приїхали за годину до офіційного відкриття виставки, але крім організаторів на них вже чекали перші відвідувачі та журналісти.

Представники преси зробили з десяток фотографій, а потім непомітно відтіснили брюнета від художниці, розпитуючи її про життя, творчий шлях та інші дуже важливі речі, які потім можна використати в сенсаційній статті.

Дівчина, яка спочатку дуже нервувала і не хотіла відпускати руку Мирослава, зараз про щось знову активно розповідала своїм прихильникам чи журналістам. Ліка явно отримувала задоволення від уваги такої кількості людей, її очі світилися від щастя... ніжна, граційна, дівчина була прекрасним янголом, якого хотілось оберігати та кохати. Хотілось... але навіть зараз Мирослав розумів, що ніколи не зможе.

Розмірений рух відвідувачів повз картини, тихі обговорення робіт елітою та короткі позитивні вигуки, від більш пристрасних людей, дорогий одяг, вишукані манери... все це було якимось штучним, несправжнім. Мирослав не міг пояснити чому йому зараз так дискомфортно, але розумів, що швидше за все таємниця прихована в самій сутності людей, які їх зараз оточують, та його природі.

Анжеліка почувалася тут чудово, і не лише через те, що це була її дебютна виставка робіт, ні... вона була в своєму прошарку суспільства, серед істот з схожими поглядами на життя та сприйняттям світу. А Мирослав був тут чужим.

Вронський казав про різний статус коханців та неоднаковий світогляд, але брюнет тоді не звернув уваги на слова старого багатія, вважаючи, що його просто хочуть принизити, а даремно. В цей момент, коли чоловік дивився на Ліку, він розумів, що саме хотів сказати Едуард.

- Сумуєте, - вишукано вдягнена розпорядниця підійшла до Мирослава.

- Та ні, насолоджуюсь чудовим вечором, - з сарказмом в голосі відповів чоловік.

- Я так і зрозуміла, - посміхнулася його співрозмовниця. - Шедеври наших майстрів з кухні для Вас явно більш пріоритетні за всі ці обговорення, а так зазвичай ведуть себе люди, яким в нас просто нецікаво.

- Ну, що я можу сказати, шампанське та канапки - неймовірні, - фиркнув Мирослав, відставляючи порожній келих і одразу ж підхоплюючи наступний з таці, яку носив по приміщенню офіціант.

- У, так тут все серйозно, - вигнула брову жінка і прослідкувала за поглядом брюнета, який спостерігав за Лікою. - Ви її коханець?

- Що, вибачте?, - така прямолінійність була досить неочікуваною для Мирослава.

- Я бачу як Ви дивитеся на цю жінку, але ще, на відміну від вашої супутниці, я помітила, що Вам тут погано, - розпорядник підійшла ближче до свого співрозмовника і торкнулась довгими пальцями комірця його сорочки. - Якщо Вам захочеться поїхати сьогодні не з нею, або ж просто подихати зі мною свіжим повітрям... я у повному вашому розпорядженні.

- Он як, - брюнет зміряв поглядом привабливу жінку, яка так відверто фліртувала з ним, і випив ще один келих до дна. - Врахую.

- Обміркуйте мою пропозицію, - прошепотіла Мирославу на вухо розпорядник, наче випадково опускаючи руку від комірця вниз, вздовж ґудзиків сорочки. - Я зможу зробити ваш вечір більш цікавим, навіть незабутнім.

Тепле дихання жінки лоскотало вухо, алкоголь додавав привабливості та пікантності ситуації, але навіть все це не додало жодного позитивного балу пропозиції спокусниці, ім'я якої Мирослав навіть не пам'ятав.

Через акцентування уваги на співрозмовниці чоловік не помітив, що вони вже не самі.

- Заводимо нові знайомства?, - Ліка вже стояла поруч з ними, хоча брюнет був впевнений, що хвилину тому вона ще мило спілкувалася з людьми в іншому кінці зали, навіть не повертаючи в його сторону голови.

- Так, у Вас дуже цікавий супутник, - розпорядник повернула Анжеліці холодну штучну посмішку і, поглянувши на чоловіка, додала, - сподіваюсь, що ми продовжимо наше спілкування. А зараз вибачте, мені потрібно поговорити з офіціантами.

Простеживши за плавною ходою жінки, яка відійшла від них, Мирослав знову подивився в розлючені очі своєї коханки.

- І що ж ви таке цікаве обговорювали? Картини, відвідувачів чи може..., - почала було Анжеліка.

- Секс... банальну можливість урізноманітнити цей вечір, - посміхнувся Мирослав, підхопивши новий бокал з напоєм.

- Що?, - очі Ліки розширилися від здивування. - Ти п'яний?!

- Так, вибач, - кивнув чоловік, притягуючи вільною рукою до себе в обійми коханку. - Мені реально тут нудно, ти постійно в центрі уваги і тебе поїдають очима десятки чоловіків, а я навіть не можу впіймати твій погляд.

- Слава..., - Ліка трохи розслабилася, зазираючи брюнету в очі. - Це ж просто робота.

- Знаю, тому й не заважаю, а просто спостерігаю за тобою і тихо напиваюся, - знизив плечами брюнет, цілуючи блондинку у скроню. - Все одно більше нічим зайнятися не можу, знайомих в мене тут не має... це ти тут наче риба в воді.

- Ну, як виявилося, тобі знайомі й не потрібні, - хмикнула Ліка. - Декілька загальних фраз, якими ви обмінялися з розпорядницею вранці, виявилися достатніми для пропозиції інтиму. Страшно подумати, якби ти був знайомий з кимось з моїх подруг, та тебе б з ліжка не випускали, просто змінюючи одна одну раз на декілька годин.

- Ого, ти так високо оцінюєш мої здібності?, - рука брюнета переповзла з талії Анжеліки нижче.

- Слав, давай не зараз, так не хочу псувати свій дебют банальним скандалом, - з благанням в очах попрохала дівчина. - І... не пий більше, будь ласка.

- Гаразд, певно я дійсно захопився, - Мирослав зітхнув і поставив майже повний фужер на столик. – А завтра ще потрібно їхати на зустріч з представниками нашої фірми.

- От і молодець, - посміхнулася Ліка. – Якщо сильно захочеться, то ми ще зможемо випити дещо смачне в кінці вечора, друзі обіцяли принести якусь елітарну новинку.

- Це та симпатична дівчина, з якою ти мене познайомила на початку заходу?, - хмикнув Мирослав. – У неї розмір клатчика та довжина сукні явно не дозволяють приховати якісь напої.