20

Анжеліка бігала по квартирі, панічно перебираючи свої речі, які вже здавалось були розкидані по всіх поверхнях та підлозі.

- Ми запізнюємося, чому я не поставила будильник?!, - нервово запитувала сама в себе блондинка.

- Можливо через те, що після тераси була ванна, смачна вечеря і дехто захотів продовження бенкету в ліжку?, - вигнувши брову, сказав Мирослав, який сидів давно одягненим на канапі і спостерігав за дівчиною.

- Тоді чому ти не поставив будильник, якщо все так добре контролював?, - вперши руки в боки запитала в нього Анжеліка.

- Ну, можливо причина була такою ж як і в тебе, - хмикнув чоловік. - Я банально стомився і заснув, не розмірковуючи про будильник.

Ліка зітхнула і знову побігла в спальню.

- Ну чого ти нервуєш? Це ж ще навіть не відкриття виставки, невже без тебе не розпакують картини?, - голосно сказав брюнет, щоб коханка його почула.

Дівчина знову з'явилась в дверях і здивовано подивилась на чоловіка:

- Як без мене?! Ти що?! А якщо вони щось пошкодять або почнуть вивішувати роботи в невірному порядку, я ж все давно спланувала... ні, ні, нам потрібно швидше їхати.

- Крихітко, ти наче ще в салон краси в обід мала йти?, - Мирослав підійшов до Ліки і впіймав її в свої обійми.

- Так, - дівчина сіпнулася, намагаючись вивільнитися з кільця рук брюнета, який чомусь її не відпускав. - Слав, пусти, я ж не зберусь так ніколи.

- Послухай мене, - серйозно сказав Мирослав. - Припини нервувати. Ти зараз вдягнешся зручно та практично, про зовнішність та косметику я мовчу, ти завжди прекрасна і приводиш себе до ладу швидко і в будь-яких умовах. Так от, збирайся і візьми з собою вечірню сукню та все необхідне, перевдягнешся після процедур в салоні, або ж взагалі заїдемо після них додому і ти спокійно зберешся. Відкриття призначено на шосту годину, ми маємо купу часу.

Ліка деякий час ще намагалась вирватись, не розуміючи чого від неї хоче Мирослав, потім заспокоїлася і до неї дійшла суть сказаних чоловіком слів. Дівчина важко зітхнула і притиснула голову до грудей Мирослава.

- Так, ти правий, я панікую, - помовчавши хвилину, сказала Ліка. - Зробимо як ти кажеш, так буде найкраще.

- От і чудово, вдягайся і пішли, - посміхнувся брюнет, розтискаючи обійми.

- Дякую, - Анжеліка швидко поцілувала Мирослава і знову побігла в спальню.

Через двадцять хвилин чорне тоноване авто вже везло пару до галереї, в якій мала проходити виставка робіт молодої художниці.
 

- Куди?! Дідько, я ж пояснила, що пейзажні роботи мають висіти з лівої сторони, - Ліка бігала між робітниками, які розпаковували та розвішували її роботи.

- Але ж тут дівчина на картині, ви казали всі, на яких є люди, переносити в центр, - здивовано поглянув на художницю один з чоловіків.

- Портрети, я казала про портрети, а це пейзаж, ви ж бачите море, скелі, дерева, - Анжеліка ніяк не могла зрозуміти, чому робітники не розуміють елементарних речей.

- Пані Вронська, якщо щось буде не там де Вам захочеться, то ми зможемо перенести картину у будь-яке інше місце, не хвилюйтеся, - молода розпорядниця заходу підійшла до дівчини, тепло посміхаючись їй.

- Я розумію, але так хочеться, щоб все пройшло ідеально, - зітхнула Ліка.

Мирослав стояв біля якоїсь тумби, що височіла посеред залу, і розглядав велике, добре освітлене, приміщення, яке готували до виставки.

Галерея була дуже вишуканою та старовинною, на вході їх зустрічали майстерно виконані скульптури левів, замість колон стелю підпирали атланти, а на стінах старовинні фрески передавали історії війн та кохання, які стали легендарними.

Все було дуже гарно, чисто та... нудно. Чоловік не розумів навіщо він тут, якщо навіть носити картини Ліка йому не дозволила, аргументувавши це тим, що її супутник не буде вантажником, та й є люди, яким за цю роботу вже заплатили гроші і вони добре знають як її виконувати. Хоча, враховуючи коментарі Анжеліки, з якими дівчина постійно підбігала до цих самих робітників, знали вони свою роботу не так вже й добре.

- Пані Вронська, давайте ще пройдемо до фуршетних столиків і переглянемо меню, - запропонувала жінка Анжеліці. - Ви одразу зможете визначитися чи подобаються Вам елементи оформлення.

- Так, гаразд, - Ліка ще раз нервово поглянула на вантажників і, забувши про розпорядника, побігла до чоловіків, знову побачивши якусь халатність в їх роботі.

Жінка зітхнула і, зупинивши погляд на брюнетові, підійшла до нього.

- Ви чоловік пані Вронської?, - привітавшись, поцікавилась вона.

- Ні, просто друг, - посміхнувся Мирослав.

- Можливо Ви подивитеся меню?, - з надією в голосі поцікавилась розпорядниця.

- О, ні, вибачте, - засміявся брюнет. - Я потім не хочу стати ворогом номер один для Анжеліки, якщо невірно виберу шампанське чи колір серветок.

- Так, певно Ви праві, - слабко посміхнулася жінка. - Творчі люди дуже чуттєві і в нас всі підготовки проходять в такому руслі. Я б вже мала звикнути, але щоразу сподіваюся побачити хоч когось з більш практичним підходом до роботи.

- Ну, якби вони були матеріалістами з гарно розвиненою логікою, то ми б не побачили цих дивовижних витворів мистецтва, які Ви допомагаєте показати людям, - знизив плечами Мирослав. - Така в них натура і нам, простим смертним, її важко зрозуміти.

Жінка розсміялася, погоджуючись зі своїм співрозмовником. Через мить Анжеліка вже стояла біля них, уважно розглядаючи коханця.

- Я готова, подивимось меню?, - дівчина перевела погляд на розпорядницю і та, здивовано вигнувши брову, кивнула.

Декілька годин підготовки здалися Мирославу вічністю, чоловік встиг поговорити з сином, надіслати йому фото з галереї та пейзажі за вікном, зателефонувати Вронському та пожалкувати, що не призначив зустріч з представниками своєї фірми на сьогодні.

- Все, поїхали в салон, - Анжеліка з посмішкою підбігла до Мирослава, швидко поцілувавши його. - Нарешті все ідеально... здається. Ти як вважаєш?