15

Мирослав повернувся додому і поспішив до сина, але завмер біля дверей, розглядаючи ідеалістичну картину спілкування дідуся з онуком, яку перетворював з мрій на реальність батько Анжеліки.

Вронський сидів з сином Мирослава за столиком, на якому було відтворено справжнє поле бою з іграшковими солдатиками, баштами та гарматами.

Чоловік щось розповідав про славних генералів та князів, згадуючи при цьому й своїх предків.

- А ким був Ваш пращур, також генералом?, - Петрик уважно поглянув на Едуарда, повертаючи іграшкового вершника на стіл.

- О, наш рід дуже давній, - посміхнувся чоловік. - Серед відомих Вронських були і воїни, і науковці, і діячі культури... ось, наприклад, один з моїх предків - Олексій Вронський, був графом, якого знали як новатора. Він підтримував розвиток грамотності серед населення, побудував декілька шкіл, фінансував церкви, які займались навчанням сиріт і навіть заснував власну академію, яка готувала майбутніх писарів та літературознавців.

- Хм, хіба навчання важливіше за військову справу?, - здивовано поцікавився Петро. - Я думав раніше всі хотіли бути героями і вивчали лише як правильно битися та їздити верхи.

- Ні, хлопчику мій, це не так, - Вронський потріпав дитину по волоссю і усміхнувся. - Розвиток інтелекту дуже важливий момент для будь-якого народу. Якби люди не навчалися і не читали, то світ не зміг би розвиватися, не було б інтернету, автомобілів, телебачення... та й самі вони могли б наробити багато помилок, про які їх попереджали предки.

При цьому всі напрямки дуже важливі: військові захищають рідну землю, історики вивчають надбання минулого, математики і фізики розраховують складні системи, вивчають явища і навколишній світ, щоб адаптувати життя людини під це все, ще вони створюють більш складні та досконалі економічні системи, які ми потім використовуємо в самих різноманітних варіаціях технічного та суспільного прогресу.

- Так як мій тато, він ж оцим економічним прогресом займається якраз, - серйозно кивнув хлопчик, який почув знайомі слова в переліку важливих моментів для людства.

- Так, твій тато також новатор в певній мірі, - погодився з Петриком Едуард. - Він працює дуже добре, розробляє нові підходи для роботи з клієнтами, збільшує популярність наших товарів та послуг, саме тому я й підвищив його до керівника в цьому напрямку.

- Я теж буду навчатися і стану робити економічний прогрес, - подумавши хвилину, сказав хлопчик.

- От і молодець, - підіймаючись, сказав Вронський. - В майбутньому у тебе буде можливість створювати та розвивати щось нове, тому поки є можливість потрібно отримувати знання минулого, щоб використовувати його на користь власної справи.

- Ви вже йдете?, - сумно запитав Петрик.

- Так, потрібно віддати розпорядження щодо вечері і попрацювати з паперами, - кивнув чоловік. - Коли виростеш, то будеш мені допомагати з цим всім, якщо тобі захочеться, а поки мені самому доводиться читати всі ті звіти.

Гаразд, зараз покличу пана Горинського і ви ще почитаєте до вечері, скоро твій батько приїде і ми зберемося в їдальні.

Мирослав вийшов з-за дверей і привітався з Едуардом та сином.

- Я вже приїхав і залюбки почитаю з Петриком, - усміхаючись, брюнет підморгнув сину.

- Татку, а ми битву відтворювали, виявляється у пана Едуарда стільки цікавих іграшок є, - Петрик широко розвів руки, намагаючись показати всі фігурки, які розмістились на столі.

- Класно, - кивнув Мирослав. - Зараз я перевдягнусь і прийду до тебе.

- Я б теж хотів з тобою поговорити, - Вронський зупинився в дверях і повернув голову до Мирослава. - Але ми зможемо зробити це після вечері, коли Петрик піде відпочивати.

- Так, звісно, - кивнув брюнет, спостерігаючи за тим, як батько Анжеліки вийшов з кімнати.

Перед вечерею Мирослав встиг прочитати сину цікаву історію про лицарів, подивитися малюнки, які сьогодні той намалював, і вислухати про початок його навчання з паном Горинським. Виявилось, що чоловік дуже любить дітей і має незвичайний підхід до навчального процесу. З слів Петрика все виглядало наче захоплива гра, яка тривала майже всі ці дні, коли Мирослав їхав на роботу. Якби не нові факти та суттєва зміна в швидкості та якості читання сина, то брюнет не зміг би з впевненістю сказати, що з його дитиною займаються, а не просто граються весь цей час.

- Уявляєте, ми сьогодні розшифрували карту піратів, я читав записи на листках-підказках і розгадав багато ребусів, вони такі цікаві, - весело розповідав Петрик батьку та Анжеліці, яка прийшла до них через певний час. - Я знаю, що це пан Горинський намалював ту карту, бо бачив, що в нього кольорові смужки від фломастерів на пальцях залишилися, такі самі й в мене завжди є після малювання. Але це реально крута гра, з ним цікавіше навіть, ніж в інтернеті.

- Супер, потрібно буде й собі спробувати, - засміялася Анжеліка. - В нас десь є мої дитячі настільні ігри, я потім пошукаю на горищі, може зіграємо в Острів скарбів.

- О, я б дуже хотів з вами пограти, - пригортаючись до батька, сказав Петро.

- Значить пограємо, - кивнув брюнет, цілуючи сина в лоб.

Через деякий час пан Горинський прийшов готувати Петрика до вечері, а Анжеліка з Мирославом пішли до їдальні.

- Ти сьогодні довго. Важко пристосовуватись до нової посади?, - дівчина потягнула чоловіка до підвіконня у довгому бічному коридорі, який слабко освітлювався лише в деяких місцях настінними бра.

- Так, з'явилось багато такого, про що я навіть не здогадувався, особливо зі звітами та плануваннями, - кивнув Мирослав, розглядаючи обличчя своєї співрозмовниці, яка сіла на широке підвіконня і тепер тягнула чоловіка до себе.

- Потрібно добре відпочивати, - промуркотіла Ліка, обвиваючи шию брюнета руками. - І я можу допомогти тобі розслабитися.

- Цікава пропозиція, але ж ми домовились, що поки не поспішаємо з стосунками, - вигнув брову Мирослав. - Я думав ти і нашу близькість мала на увазі.