7

Мирослав прокинувся серед ночі від незрозумілого відчуття тривоги. Чоловік довго лежав в темряві, розглядаючи обриси предметів в палаті, які виділялись через слабке світло місяця, що зазирав у вікно. Він згадував події останнього дня, спілкування з Анжелікою протягом декількох тижнів, своє життя з Оленою, народження сина... і не знав, що йому робити з цим всім.

Мирослав розумів, що родина для нього - все і він не хоче їх залишати і не зробить цього ніколи, але Ліка... вона інша, не така якими він звик бачити жінок в своєму оточенні. Світлий, такий прекрасний та ніжний промінь сонця, який постійно його підтримує в темряві останніх днів.

Раптово чоловік почув здавлений крик в коридорі, а потім наступила тиша. Він підскочив і кинувся з палати, щоб дізнатися, що там сталось.

Чергової медсестри не було на місці, певно відпочивала в ординаторській. Порожній коридор був майже темним, лише на столі чергових горіла жовтим світлом лампа під зеленим абажуром.

В кінці коридору знову почувся якийсь шум та сичання, а потім хлопнули двері.

Мирослав побіг в ту сторону, згадуючи, що за поворотом, у невеликому відгалуженні, лише одні двері, які ведуть на сходи до замкненого горища.

Віддихавшись секунду перед дверима, брюнет відкрив їх і картина, яку він побачив, за одну секунду наповнила груди злістю та підкинула рівень адреналіну в крові.

Притиснувши Анжеліку до сходинок, перед замкненими дверима на горище, над нею нависав медбрат, який неодноразово допомагав їм з візком, коли Мирослав ще погано пересувався самостійно.

- Нужшбо, киццю, - важко дихаючи в обличчя дівчині, здоровань притримував її руки над головою однією рукою, а іншою розсував дівчині ноги, прилаштовуючись між ними. - Я бачив як ти крутила хвостом перед тим хиляком, явно вже не дівчинка, чи ти собою користуватися тільки нещасним пацієнтам дозволяєш? Повір, я кращий, зараз зможеш порівняти.

- Ммм, уммм, - Анжеліка намагалась викрутитись з-під чоловіка, нижня частина обличчя дівчини була замотана якимось шматком простирадла, чи рушником, створюючи своєрідний кляп.

Мирослав кинувся до пари, яка не помічала його, і одним сильним ривком відкинув медбрата від Ліки.

- Що? Що таке?, - чоловік здивовано закрутив головою, якою стукнувся об стіну. - Ах ти ж...

Медбрат сфокусував погляд і загарчав, побачивши брюнета, після чого кинувся до нього, навіть не підтягнувши штани.

Мирослав спробував вдарити противника, але той зігнув голову і, приклавши максимум сил, притиснув з чоловіка до стіни. Брюнет застогнав, почувши як захрустіли кістки в грудях.

- Ділитись потрібно вміти, - медбрат схопив Мирослава за хвору руку і з усієї сили смикнув, перетягуючи противника до перил, об які декілька разів вдарив нею, ламаючи гіпс та кістки. - Сам забавляєшся з цією дівкою, поки його жінка в комі, а іншим не дає. Нічого, зараз вирублю тебе і награюсь вдосталь.

- Ааа... гад... ти хворий, - від болю в очах Мирослава потемніло, коли здоровань відштовхнув його знову до стіни.

- Можливо, але зазвичай такі кралі не жаліються на мої збочення, після того як отримують насолоду, - гидко засміявся чоловік і повернувся до Анжеліки. - Так ціпонько, готова прийняти переможця?

Ліка похитуючись стояла на ногах, намагаючись розмотати шмат тканини, якою їй закрили рота. Коли медбрат, опустивши руку нижче живота, знову націлився на неї, дівчина не витримала і вдарила з усієї сили чоловіку між ніг, як її вчили на заняттях по самообороні, які вона нажаль майже всі прогуляла.

- Ааммм, зараза, - прохрипів здоровань. - Зараз я тебе...

Мирослав підвівся з підлоги і з усієї сили штовхнув нападника ногою під зад, направляючи в сторону сходинок на нижній поверх. Медбрат закричав і кулем полетів вниз, затихаючи після падіння.

Анжеліка все ж таки звільнилася від кляпу і кинулась до Мирослава.

- Він тобі нашкодив?! Я чула як кістки хрустіли!, - у дівчини почалась паніка, вона боялась доторкнутися до руки брюнета, постійно погладжуючи його обличчя та груди. - Пішли швидше до лікаря, в тебе кров на обличчі.

- Анжеліко, - тихо сказав Мирослав.

- І в поліцію зателефонуємо... жах який, в тебе вся рука вивернута... а якщо відкритий перелом... дивись, тут теж кров, - молоду жінку почало трясти від істерики.

- Анжеліко..., - трохи голосніше сказав брюнет, який майже не відчував болю через адреналін, труснувши дівчину за плече.

- Мирослав, що робити, а якщо він скалічив тебе, там ж вже був перелом, - красуня ніяк не могла заспокоїтися, по її щоках побігли сльози. - Я собі цього не пробачу, я ж покохала тебе, але створюю лише неприємності. Я себе ненавиджу, я...

- Дідько, Ліко!, - договорити їй Мирослав не дав, перехопивши в зоні потилиці рукою і притягнувши для поцілунку.

Анжеліка завмерла на секунду, а потім обхопила обличчя чоловіка руками, відповідаючи з такою пристрастю, що в нього знову почало макітритися в голові.

Через декілька хвилин вони зупинилися і Ліка сховала обличчя на грудях Мирослава.

- Це неправильно, - прошепотіла вона, вдихаючи його запах, який сподобався їй з перших днів знайомства.

- Неправильно, - відлунням відповів чоловік, погладжуючи світле волосся дівчини і скривившись від болю, після того як вона притислась до його грудей.

- Я покличу на допомогу, а то той здоровань може прийти до тями, - сказала Анжеліка, піднявши голову до Мирослава і зупиняючи погляд на його губах.

- Так, поклич, - кивнув чоловік і знову поцілував молоду жінку, яка всім тілом притулилась до нього, викликаючи дикий біль в ребрах і бажання, яке перекривало всі ці незручності.

Через деякий час молоді люди все ж таки вийшли в коридор і, підтримуючи один одного, пішли до ординаторської.

Медсестра, яка дійсно просто заснула в кімнаті для відпочинку, одразу ж здійняла паніку, зателефонувала в поліцію та черговому лікарю, викликала керівництво лікарні і розбудила половину пацієнтів своєю активною діяльністю.