Розділ 27. Новий світ

Емілія

Мені не відразу розповіли про те, що сталося. Напевно, переживали, що знову може виникнути загроза викидня. Але коли цілих три дні Мойра до мене не заходила і не відповідала на мої повідомлення, я стривожилася не на жарт. Ще й Майлз поводився більш ніж дивно. Він постійно був у лікарні, виглядав зблідлим і змарнілим, але до мене заглядав на декілька хвилин і те, щоб викликати Ієна в коридор. Коли він вкотре влетів, ледь кивнувши мені, я прямо запитала:

— Що відбувається, хлопці? Що у вас за таємниці і де Мойра?

— Гаразд, вона все одно дізнається, — Ієн насупився. — Треба розповісти.

Майлз узяв стілець і сів навпроти мого ліжка.

— Ви тільки не хвилюйтесь, Еміліє…

— Пізно. Я вже почала хвилюватись.

Майлз зітхнув і, намагаючись не дивитися мені в очі, розповів про те, як вони з Мойрою ловили Ліама і чим це все закінчилося для неї.

— Наскільки все серйозно? — спитала я тремтячим голосом.

— Мойра втратила багато крові, досі не приходить до тями, але тут найкращі лікарі, вони справляться… — Майлз намагався говорити переконливо, але сам не вірив своїм словам.

Я страшенно розлютилася. Якого біса вони втягнули Мойру в полювання на Ліама?

— Як вам взагалі спав на думку цей план?!

— Мойра сама його запропонувала…

— Мойра запропонувала притягнути цього дурня Джоела Мейсона, який усім як кістка в горлі, та Моніку, яка ненавидить Ліама?

— Ні, це було моєю ідеєю. Я хотів зробити переговори.

— Знаєте, Майлзе, може, ви і чудовий учений, але коли справа стосується взаємовідносин, ви цілковитий кретин! Треба було зі мною порадитись, а потім усе влаштовувати.

— Ми не хотіли вас хвилювати, Еміліє…

— Але у підсумку розхвилювали ще сильніше! — не стримавшись, я схопила подушку і почала щосили лупити нею Майлза. Він навіть не чинив опір, покірно зносив мої удари, поки Ієн, тихо посміюючись від цього видовища, не відібрав у мене подушку. — Якщо Мойра не виживе, я вб'ю вас, Майлзе! Навіть не сумнівайтесь!

Майлз підвів на мене погляд. В його очах блищали сльози.

— Якщо Мойра не виживе, я сам себе вб'ю. Можете не турбуватися.

У мене навіть рот розплющився від подиву. Я хотіла щось сказати, а що — не знала. Невже в них справді все так серйозно? А я все пропустила, доки лежала тут.

— Здається, Міллі образилася, що залишилась без твоєї уваги, Майлзе, — реготнув Ієн.

І коли вони встигли перейти на «ти»?

— Я думав, вона зрадіє, — Майлз ледь помітно посміхнулася.

— Я хочу побачити Мойру. Відведіть мене до неї.

Ніхто не став заперечувати. Вони знали, що я хвилюватимуся набагато сильніше, якщо мене до неї не пустять.

Мойра лежала така бліда на своїй білій постілі, що веснянки на її носі та щоках стали ще помітнішими. До її тіла звідусіль тяглися трубки, тільки дихала вона самостійно. Моторошне видовище, від якого защеміло серце. Я присіла поряд із Мойрою і погладила її по щоці.

— Ну що ж ти так, Мойро?.. Хіба цей дурень того вартий? Прокидайся. Ти мені потрібна, Мойро. Хто ж мене буде веселити?

По моїх щоках скотилися сльози. Я не могла бачити нашу життєрадісну Мойру, наш сонячний промінчик у такому стані. Спираючись на руку Ієна, я повернулася до своєї палати і залишок дня пролежала мовчки. Я була надто вражена тим, що сталося.

Наступного дня я знову прийшла до Мойри. Ми сиділи в її палаті втрьох: ми з Ієном на дивані, а Майлз сидів на її ліжку і тримав Мойру за руку. Я чула, як він щось шепоче їй, але не могла розібрати слів. Ми з Ієном виходили тільки на обід, а Майлз майже не їв, тільки поглинав літрами каву, через що помітно постарів і змарнів. Надвечір, коли я вже збиралася йти до своєї палати відпочивати, я підійшла до Мойри і тут вона заворушилася. Її вії здригнулися, вона насилу розплющила очі і прошепотіла:

— Майлзе...

Потрібно було бачити, як він засяяв! На мої очі миттю навернулися сльози. Цілком забувши про те, що ми з Ієном все ще тут, він нахилився і обережно поцілував Мойру, а потім з його губ зірвалися слова, які я вже чула на свою адресу, тільки зараз вони звучали щиріше. Без болю та відчаю. З надією.

— Я кохаю тебе, Мойро.

— Якби знала, що почую це, тільки потрапивши до лікарні, давно б під кулю підставилася, — пробурчала Мойра, але губи її посміхалися.

Ми з Ієном не стрималися від сміху. Мойра залишалася собою навіть у побитому стані. Майлз тільки зараз помітив, що ми тут. Він погрозив нам пальцем і знову нахилився, щоб поцілувати Мойру.

— Більше так не роби, Мойро.

— Не захищати тебе?

— Це я маю тебе захищати.

— Захисник з тебе не дуже, але я все одно кохаю тебе, Майлзе.

Тут ми вже вирішили їх покинути. Хай побудуть удвох, а ми з Ієном тихенько порадіємо за них у моїй палаті.

Мойра потихеньку одужувала. Через кілька днів її перевели до мене в палату і тепер лежати тут було не так сумно: навіть коли Ієна з Майлзом не було, нам було про що поговорити одна з одною. Як не дивно, але Мойра переживала за долю Ліама.

— Майлз хоче посадити Ліама в якусь жорстку ілюзію, щоб він безкінечно страждав.

— Але ж він багато зла завдав людям. Хіба він не заслужив покарання? — нехай у глибині душі Ліам і був непоганою людиною і в чомусь я його розуміла, але він — злочинець.

— Ти майже не знаєш його, Міллі. Я знаю, чому він так поводиться. Я знаю його минуле. Він просто зранений хлопчик, у якого прогресисти відібрали усе. Він ображений на них. Він страждає. А мене він не хотів підстрелити. Найменше з усіх присутніх там Ліам хотів нашкодити мені. Я йому певною мірою дорога. Мені хотілося б, щоб він перестав страждати, знайшов своє щастя, але боюся, він вже не буде щасливим ніколи.

— Так, та історія з Каміллою. Він мені розповідав. І додумався ж Майлз покликати на переговори її матір. Моніка хоч і хороша людина, але люто ненавидить Ліама. Вона ж звинувачує його у її смерті.