Розділ 26. Сила емоцій

Майлз

Вийшовши з палати Емілії, я вивільнив руку з міцної хватки Мойри і втік вниз. Мені треба було побути на самоті. Мойра мене кілька разів гукнула, але я її проігнорував. Я розумів, що вчиняю неправильно щодо неї, але я не хотів зараз нікого бачити. У віддаленому кінці лікарняного саду я знайшов лаву в непримітному куточку і сів на неї.

Як же мені бути?.. У мене все ще були почуття до Емілії, мене обпалювало ревнощами, коли я бачив її разом з Ієном, але Мойра… Мойра теж мені дуже подобалася. Напевно, мені не варто було так швидко зближуватись з нею, треба було дати собі час забути Емілію, але я не встояв. Я думав, що Мойра допоможе мені її забути, але вона вічно поруч з нею і я не можу через це перестати думати про Емілію. Я вперся ліктями в коліна і сховав обличчя в долонях. Може, у темряві я зможу знайти правильне рішення? Чому мені так легко даються відповіді на наукові питання і так важко — коли справа стосується почуттів? Я настільки сильно поринув у роботу, що розучився поводитися з жінками.

Робот. Дурний безглуздий робот, який вміє здійснювати найскладніші операції, але зовсім непридатний для почуттів. Саме так я себе почував.

Я так міцно задумався, що навіть не почув кроків. Коли мого плеча торкнулася чиясь рука, я здригнувся від несподіванки. Розплющивши очі, я побачив, що поруч зі мною сиділа Мойра. Навіть у вечірній напівтемряві було видно, що її очі блищали від сліз. Що я роблю? Вона не заслужила таку людину, як я. Ієн мав рацію, з поганих хлопців Мойра перейшла на поганих чоловіків. Я за визначенням не міг бути добрим.

— Майлзе, що відбувається? — Мойра говорила тихо, але навіть так я чув у її голосі нотки образи.

— Мені треба було побути на самоті. Вибач, що втік.

— Я не про це, — Мойра похитала головою. Вогняно-руді пасма злетіли, мов промінчики сонця. І навіть у її зелених очах виднілися проблиски золотого. Коли я дивився на неї, дивився в її очі, то мені хотілося цілувати Мойру, хотілося стиснути її в обіймах. Вона така прекрасна, її вогонь манив мене. Але варто з'явитися на горизонті Емілії, у мене зривало дах. Я нічого не міг з цим вдіяти. — Навіщо ти запросив мене сюди, в місто, якщо вона тобі подобається? Я думала, я тобі подобаюсь. Адже ти сам мені казав.

— Подобаєшся, просто я… Я не знаю, — я почував себе таким розгубленим, немов не дорослий чоловік, а підліток. Я справді відвик від жінок. — Вона мені теж досі подобається. Я знаю, я маю її забути. Тільки щось мені заважає.

— Навіщо тоді вчора?.. —губи Мойри затремтіли від образи, вона закусила нижню губу, щоб не розплакатися. Я дивився на неї і сердився на самого себе. Мойра така чудова, а я поступаю з нею надто жорстоко. Що ж я за людина така?

— Я казав тобі, що не хотів поспішати. Мені потрібно було трохи більше часу, щоби її забути. Але хіба перед тобою можна встояти? — я посміхнувся і взяв її обличчя у свої долоні, маючи намір поцілувати, але Мойра відштовхнула мене і підхопилася з лави.

— Я так не можу, Майлзе! — вона більше не намагалася стримувати сльози. Вони стікали вниз, залишаючи мокрі сліди на її щоках та гострі рани на моєму серці. — Не можу цілуватися з тобою, знаючи, що в цей момент ти думаєш про неї! Ти не уявляєш, як мені складно! Я люблю Міллі, вона моя подруга, а в такі моменти мені хочеться її ненавидіти. Хоча вона точно не винна в тому, що ти до неї відчуваєш.

— Та не думаю я про неї, коли цілую тебе! — я підійшов до Мойри і схопив її за руки. Я не хотів, щоб вона втекла, перш ніж я їй все поясню, перш ніж ми помиримося. — Я думаю лише про тебе. Коли ти так близько, її в моїй голові нема. Просто цей напад… Я розпереживався. Пробач мені, Мойро. Я хочу, щоб у моїх думках була тільки ти, але поки що не виходить. Дай мені трохи часу. Добре?

— Добре, — Мойра кивнула.

Я витер сльози з її обличчя і торкнувся її губ своїми. Тепер уже Мойра мене не відштовхувала. Вона обвила руки навколо моєї шиї, притискаючись до мене всім тілом, і зараз мені ніхто, крім неї, не був потрібен. Якщо хтось і вилікує мене від кохання до Емілії, то тільки вона. Але я не хотів її поранити, намагаючись сам вилікуватися. Мені треба деякий час побути на самоті. Далі від Емілії та Мойри. Хоча б кілька днів.

— Я завтра поїду до Форт-Феніксу, — озвучив я Мойрі своє рішення. — Дня на 2-3. Приведу думки до ладу. Заодно деякі справи повирішую. Будеш мене чекати?

— Наче в мене є вибір?.. — Мойра гірко зітхнула. Мені боляче було бачити її такою. Мені подобалася усміхнена і життєрадісна Мойра. Але саме я довів її до сліз.

— Ти мені потрібна, Мойро. Дуже.

Посмішка нарешті торкнулася куточків її губ і я знову її поцілував. Я маю зробити її щасливою. Я хочу, щоб Мойра була щасливою. Зі мною.

У Форт-Фенікс я, як завжди, поїхав із одним Брентом. Я не був мішенню Ліама зараз, тому мені не варто було побоюватися за своє життя. Знявши номер у готелі, я відразу ж вирушив до Джонаса. Мені знову потрібна була його дружня порада щодо відносин.

— Як справи на любовному фронті, Майлзе? — спитав Джонас, коли після обіду з його сім'єю ми влаштувалися в кабінеті з пляшкою віскі. Йому не важко було здогадатися, з чим я до нього завітав, адже у свій минулий візит я скаржився на почуття до Емілії.

— Усе стало ще гірше: тепер їх у мене дві, — я взяв у Джонаса склянку з віскі і зробив кілька ковтків. Трохи розслабитися мені не завадить.

— Дві дівчини? — Джонас навіть присвиснув. — Ну, ти даєш, синку! І що, з обома невзаємно? Ти ту так і не забув?

— Та ні, з другою якраз взаємно. Тільки ось проблема у першій. Вона все одно не йде з голови, навіть при тому, що вона вагітна від свого хлопця.

— Так проводь більше часу з другого. Як її звуть, скільки років, вродлива?

— Мойра її звуть. Їй 35. Вродлива, — я показав Джонасу її фото у телефоні.

— Гарненька, — погодився Джонас. — І віком тобі підходить. А зростом? — Джонас не втримався від усмішки.