Розділ 25. Небезпека повсюди

Емілія

Я насилу пробиралася на світло. Нудота раз-по-раз намагалася повернути мене назад, але різкий запах і змочена в холодній воді хустка на обличчі, нарешті, вирвали мене з чіпких лап небуття.

— Я вже не знаю, чого я більше злякалася: послання Лайма або твоєї непритомності, — пробурчала Мойра, дбайливо протираючи моє обличчя хусткою. Я лежала на підлозі, але моя голова покоїлася у неї на колінах.

— Що мені робити, Мойро?.. — прошепотіла я, бо на нормальну мову в мене не було сил.

— Лягати спати.

— Я серйозно.

— Я теж. Завтра з усім розберемося. Я залишуся ночувати у тебе.

Я не стала сперечатися. На суперечки потрібні сили, а в мене їх не було. Мойра допомогла мені підвестися і вклала в ліжко, сама теж лягла поруч, обійняла мене. Її тепло повертало мені сили, відновлювало спокій у душі. Як не дивно, але я швидко заснула і проспала до ранку без жодних сновидінь.

Прокинувшись, я не виявила Мойру поряд, зате почула її голос із кухні. Схоже, вона говорила телефоном. Я вмилася і пішла до неї.

— Вона вже прокинулася, тож можеш під'їжджати, — сказала Мойра в трубку, щойно я з'явилася на кухні. — І не забудь мені великий стаканчик кави. Все, бувай.

— З ким ти говорила?

— З Майлзом. Він незабаром приїде. Ієну я теж зателефонувала. Він також прийде. Сідай снідати, я омлет приготувала. Кави, я так розумію, у тебе нема? — протараторила Мойра і поставила переді мною тарілку з пишним омлетом з грибами і склянку апельсинового соку.

— Ні, мені не можна. Минулого тижня Ієн останні залишки випив, а я забула купити. Ти погано спала, Мойро?

— Так. Пів ночі думала про Лайма і що нам з цим недоумком робити, а як заснула, то кошмари почали снитися. Ось я і встала раніше, сніданок нам приготувала, зателефонувала Ієну і Майлзу. Скоро лицарі на конях прийдуть рятувати тебе, — Мойра як завжди розсміялася.

Ієн прийшов одразу ж, як тільки ми скінчили снідати. Він міцно обійняв мене і кілька хвилин ми простояли в тиші, насолоджуючись заспокійливою близькістю одне одного.

— Я б запропонувала тобі каву, Ієне, але ти ж всю її випив, — Мойра порушила мовчанку, що повисла над нами.

— Якби я знав, що ти вранці не встигла випити кави, то обов'язково купив би. Мойра без кофеїну — зла Мойра.

— Так я тут ночувала. Не хотіла залишати Міллі у такому стані. Додому ніколи було навіть зазирнути. Хоча, здається, у мене і вдома кава закінчилася.

Я дивилася на Ієна трохи примружившись. Цікаво, чи він якось відреагує на те, що ми з Мойрою разом ночували? Але Ієн навіть виду не подав. Здається, він справді не згадує про те, що між ними було.

Не встиг Ієн розпитати мене про моє самопочуття, як у двері подзвонили. Мойра кулею побігла відчиняти. На порозі стояв Майлз із великим стаканчиком кави.

— О, кава! Ти мій герой! — Мойра підвелася на носочки, щоб поцілувати Майлза в губи, навіть при тому, що він був невисоким, вона була ще нижчою за нього, і забрала свою каву.

— От коли так робить Мойра — мені подобається, а ти — ні, — Ієн не втримався, щоб не прокоментувати їхній поцілунок.

Ми всі дружно засміялися.

— А тепер про серйозне, — Майлз дочекався поки Мойра заллє в себе дозу кофеїну і почав розмову. — Я приставив до вашої оселі цілодобову охорону, Еміліє, так що тут ви точно в безпеці. Ліам Холт до вас у квартиру не забереться.

— Сподіваюся, вікно у спальню Міллі вони теж стережуть? — спитав Ієн. — Я через нього без проблем пробрався до квартири.

— Звичайно. І вікна, і вхід у під'їзд — все охороняється. На роботу їздитимете зі мною. Ми знайдемо Холта рано чи пізно. Нікуди він не дінеться.

— Може, Міллі краще пожити в Пойнт-Хейвені? — Ієн явно сумнівався у безпеці мого перебування у місті. — База бунтівників — надійне житло. Закриємо Міллі в бункері і ніхто її не чіпатиме.

— Тоді краще на базу до Гарланда, — запропонувала Мойра. — Повз Трейсі чужий не пройде. Там точно Міллі буде добре.

Мені зовсім не подобалося, що моєю думкою ніхто не цікавився. Я що для них дитина мала?

— Міллі буде добре, коли ви з нею її обговорюватимете, — пробурчала я. — Я взагалі-то тут сиджу, якщо ви не помітили!

— Помітили, крихітко, — Ієн ніжно поцілував мене в губи, — але ми хочемо про тебе подбати. Просто розслабся і дозволь нам все вирішити.

— Я не хочу сидіти в бункері. Я не боюся Ліама. Може, він і придурок, але я не думаю, що він мене вб'є.

Мойра допила каву і з жалем подивилася на порожній стаканчик. Повернувшись до мене, вона взяла мене за руку і сказала:

— Ти не знаєш Лай… Ліама так, як я його знаю. Він не пробачить тобі, що ти на боці прогресистів. У нього щодо цього пунктик. Повір, я знаю, що говорю. Мені б хотілося втішити тебе, Міллз, але я не хочу брехати.

Я тільки й могла що зітхнути. Я хотіла сподіватися, навіть якщо це самообман, а Мойра позбавляла мене цієї можливості. Так, вона чинила правильно, але іноді так хочеться побути в полоні ілюзій.

— Ти так мені й не сказала, звідки ти його настільки добре знаєш, Мойро, — запитав Майлз.

— Ай, гаразд, все одно дізнаєшся, — Мойра винувато посміхнулася. — Ліам із рейдерів. Він був тим рейдером, який мене врятував від голоду. Я з ним якийсь час зустрічалася.

— Ну і смаки в тебе, Мойро! — Майлз пирхнув.

— У мене завжди була слабкість до поганих хлопців.

— Яка з віком переросла у слабкість до поганих чоловіків, — Ієн знову не втримався. Я штовхнула його ліктем у бік, тому що його натяки щодо Майлза були зовсім недоречні.

— Я б з радістю прокоментував смаки Емілії, та боюся мені виховання такого не дозволяє, — Майлз так спритно відбився в словесній дуелі, що ми з Мойрою розреготалися.

— Гаразд, — Ієн розсудливо не став продовжувати суперечку, — залишимо погані смаки наших любих дівчат у спокої і давайте вирішимо, де все-таки краще залишитися Міллі.