Розділ 23. Наслідки рішень

Емілія

— Що я не так зрозумів? Що ти цілувалася з Монтаною? Та хіба це можна неправильно зрозуміти? Може, й дитина в тебе від нього? — Ієн так сердився, що почав переходити всі межі допустимого. Мені стало страшно. Таким розгніваним я його ніколи не бачила.

— Не кажи нісенітниці, Ієне! — тепер уже я кричала. — Я просто поцілувала його в щоку на знак подяки.

— На подяку за дитину? — здавалося, ще трохи і Ієн когось вдарить.

Я не могла більше слухати його маячню і вдарила перша. Я заліпила йому смачного ляпаса, чого ніколи раніше не дозволяла ні з ким. Може, він його хоч трохи протверезить.

— Ти зовсім з глузду з'їхав на ґрунті ревнощів? Вгамуйся. Майлз дозволив мені залишати місто на вихідних і я так зраділа, а ти намалював у своїй уяві всілякі дурниці. Ми просто друзі, а друзі іноді цілують одне одного в щоку. Це нормально.

— Це не нормально!

Мої слова зовсім не заспокоювали Ієна, а ляпас — тим паче. Гнів вирував у ньому, як кипляча вода в чайнику, і шукав виходу. Не в змозі з ним боротися, Ієн підійшов до Майлза і заїхав йому кулаком у щелепу.

— Ще раз її торкнешся — уб'ю!

Майлз осів на стілець весь зблідлий. Тут уже до нього підбігла Мойра. Вона більше не виглядала пониклою, тільки схвильованою. Вона мені повірила, а ось Ієн — все ще ні.

— Ти що твориш? — я схопила його за руку і спробувала відтягнути подалі від Майлза, але Ієн не хотів рухатися, а я все-таки була набагато слабшою за нього.

— А ти?!

— Ще й куриш! — продовжувала я його вичитувати. — З яких це пір?

— Не твоя справа! — Ієн вирвав свою руку з моєї і рішуче попрямував геть із їдальні.

Я не знала, чим це все загрожує, тому не могла відпустити Ієна, допоки ми спокійно все не з'ясуємо. У мене був лише один спосіб зупинити його.

— Ієне, стій!.. — я спробувала крикнути так, щоб у моєму голосі було якнайбільше болю та слабкості.

Подіяло. Ієн обернувся. Однією рукою я схопилася за живіт, а іншою за стінку і почала повільно сповзати вниз, імітуючи непритомність. Ієн опинився поряд миттєво. Забувши про сварку, він підхопив мене на руки, а я заплющила очі і безвольно опустила руки вздовж тіла, вдаючи, що знепритомніла.

— Чорт би тебе забрав, Міллі... — пробурчав він, але вже без злості. — Покличте лікаря!

Я відчула, що Ієн мене кудись несе, а потім кладе на диван. Він гладив моє волосся, стискав мою руку, поки не прийшов лікар і не сунув мені під ніс ватку з чимось різкопахнучим. Знехотя я розплющила очі.

— Не роби так більше, крихітко… — прошепотів Ієн. Він сам був таким блідим, що здавалося, ніби і він знепритомніє, тільки по-справжньому.

— Що саме? — я спробувала посміхнутися. — Не цілувати Майлза?

— Не втрачай свідомість.

Ієн нахилився і поцілував мене — довгим і ніжним поцілунком. Вся його злість розтанула, як сніг під палючим сонцем, ледь мені стало погано. Некрасиво, звичайно, маніпулювати його почуттями, але я не знала іншого способу заспокоїти його. Пізніше наодинці поговоримо з ним нормально. Коли емоції стихнуть, Ієн все зрозуміє. Він же мене кохає. Навіть коли злиться.

Через кілька годин Ієн дійсно зовсім перестав сердитися і спокійно вислухав мене, навіть вибачився за свою грубість. Добре, що я не розповіла йому про реальний поцілунок із Майлзом, інакше б він його справді вбив. Може, якось пізніше. Все-таки, я не хочу від нього нічого приховувати, нехай і моєї вини в тому поцілунку не було, але совість мене трохи мучила.

На базі ми провели ще кілька днів, обговорюючи розвиток нового поселення, а потім повернулися в Пойнт-Хейвен, який вже став мені рідним. Там ми просиділи близько тижня, коли Майлзу повідомили, що більшість неотрадиціоналістів вдалося зловити завдяки моєму наведенню. Вони змогли ідентифікувати будинок за моїм описом. А ще я пізніше розповіла про всіх людей, яких бачила під час зустрічей із Морганом Мюрреєм, що теж дуже допомогло. Виявилося, що штаб-квартира неотрадів знаходиться в невеликому, але досить респектабельному готелі на північному заході Форт-Стоуна, а його офіційною власницею є подружка Моргана. Люди прогресистів віднайшли район і вистежили цю жінку, завдяки чому їм вдалося багатьох упіймати. На жаль, самому Моргану Мюррею, як і Ліаму разом із ще двома людьми вдалося втекти. Зате всіх інших упіймали.

Майлз вирішив повернутися до міста, бо вважав, що неотради поки що заляжуть на дно зализувати рани. Я також повернулася разом з ним. А ще з нами поїхала Мойра. Майлз запросив її пожити у Форт-Стоуні, виділив квартирку прямо в моєму будинку, тож ми тепер із Мойрою були сусідками. Він справді змінився на краще і тепер я шкодувала, що мало його не загубила через свої сумніви.

Нам знадобилося ще близько тижня, щоб провести перепис населення основних поселень, видати документи та провести перше голосування. Ідею з інкубатором підтримали 74%, що було безперечним успіхом. Так, були ті, хто вважав цю ідею неприйнятною і навіть небезпечною, але більшості вона припала до душі. З банківською системою теж майже все було готове і ми планували незабаром відкрити відділення банків у кожному поселенні та платити за роботу всім тим, хто нещодавно прокинувся від ілюзії та відновлював міста та поселення з руїн. Ми впевненими кроками рухалися до фінальної точки нашої мети і я була б рада, якби не одне «але»: неотрадиціоналісти.

Я кілька разів писала Ліаму, але той не відповідав. Він читав мої повідомлення, але ігнорував. Я почала боятися ходити одна вулицею, тривожачись, що Ліам може напасти. Якийсь час мене супроводжувала на роботу Мойра, а потім вона поговорила з Майлзом і він виділив мені машину з водієм. Тепер мені було трохи спокійніше.

Минув ще тиждень і я вже вирішила, що більше ніколи нічого не почую від Ліама, коли несподівано п’ятничним вечором мені надійшло повідомлення.

«Боїшся тепер через таємний прохід ходити?»

Моє серце прискорено забилося. Нарешті Ліам з'явився! Тремтячими руками я набрала відповідь. Добре, що він не міг бачити мого хвилювання.