Розділ 22. Новий погляд

Емілія

Я прийшла до тями вдома у бабусі. Мою руку міцно тримали, а в повітрі розлився аромат лаванди. Ієн! Я розплющила очі і побачила його поруч: він дивився на мене з тривогою.

— Нарешті, крихітко! — Ієн нахилився і поцілував мене в губи. — Ми турбувалися за тебе. Ти близько години провалялася непритомна. Арт, правда, сказав, що з тобою все гаразд, але я все одно хвилювався.

— А дитина?.. — моя рука потяглася до живота.

— З нею теж все гаразд. Ти зможеш підвестися? Всі чекають, поки ти отямишся, навіть від вечері відмовилися.

— Думаю, зможу.

Я обережно підвелася з ліжка. У голові трохи паморочилося, мене нудило, але в цілому я себе почувала прийнятно. Підтримувана Ієном за талію, я вийшла у вітальню, де зібралися мої родичі та друзі. А ще тут був Майлз зі своїм охоронцем. Майлз виглядав непостраждалим, а ось у його охоронця був пластир на щоці та забинтована рука.

— Зі мною все добре. Можете перестати переживати, — я посміхнулася і оглянула всіх присутніх. Здається, з ними теж все гаразд. — Ніхто з вас не постраждав?

Усі заперечливо похитали головою. Тоді я підійшла до Майлза.

— План був відстійним, так?

— Так, — погодився він, не зводячи на мене очей.

— Я зробила дурню, визнаю. Потрібно було одразу вам все розповісти.

— Вже нічого не зміниш, — зітхнув Майлз. Він усе ще не дивився на мене.

— Хтось із ваших людей постраждав?

— Усі живі, але є поранені.

Моє серце забилося частіше. Що ж я наробила своєю жагою помсти?

— Хто?

— Джоелу Мейсону знову дісталося, він постраждав найбільше, але житиме, трохи зачепило Аву, Медісон, мого охоронця, як ви бачите, і ще трьох інших охоронців і, здається, кількох офіціантів. Але там несерйозні поранення. Все обійшлося малою кров'ю.

О ні! Тільки не Медісон з Авою! Ті, кому я найменше бажала зла, кому симпатизувала, постраждали найбільше. Ось мені й наука, що не можна думати емоціями, треба завжди покладатися на здоровий глузд.

— Мені так шкода, Майлзе... — я дивилася на нього ледве не плачучи, але Майлз так і не підняв голову. Він наполегливо уникав мого погляду. Воно й зрозуміло, але мені хотілося, щоб Майлз глянув мені в очі.

— Мені теж.

Майлз підвівся і зібрався йти, його охоронець устав слідом за ним, але біля дверей їх зупинила Мойра.

— Ти куди? — Мойра звертається до Майлза на «ти»? Я здивувалась. Коли вони встигли так зблизитись?

— Назад у Форт-Стоун. Мені тут робити нічого. Пропусти, Мойро.

Але Мойра не зрушила з місця.

— Ні. Там небезпечно. Не йди туди. Побудь тут.

— Мені треба зловити чортових неотрадиціоналістів. Як ти не розумієш, Мойро?

— Розумію. Але ти можеш віддавати розпорядження звідси. Ти ж не особисто їх ловитимеш, ні? — отримавши негативний кивок Майлза, Мойра продовжила: — Майлзе, ти мішень номер один для цих терористів. Тобі краще залишитися тут у безпеці, доки ситуація не зміниться.

Майлз замислився. Кілька хвилин він стояв перед Мойрою, заплющивши очі, і вирішував, що йому робити.

— Думаю, ти маєш рацію, Мойро. Я залишуся тут, поки мої люди ловитимуть неотрадиціоналістів. Де ми з Брентом можемо розміститися?

— На базі бунтівників достатньо вільних кімнат. Ходімо, я вам все покажу.

Побачивши, що Майлз збирається йти, я підійшла до нього. Мені треба було знати дещо.

— Майлзе, — я торкнулася його руки, через що він здригнувся, — ви в мені розчарувалися?

— Ніколи, — Майлз, нарешті, глянув у мої очі. В його погляді був тільки сум, ні образи, ні розчарування там не було. — Просто я надто втомився.

— Друзі? — я простягла йому руку для потиску, трохи скрививши рота в посмішці.

— Друзі, — Майлз відповів мені такою ж змученою посмішкою і потис мою руку.

Декілька днів я провела в товаристві моїх близьких, не думаючи ні про неотрадів, ні про роботу. Так приємно було розслабитися і відчувати турботу з їхнього боку, так приємно було знову знаходитися поряд із Ієном. Але вічно я відпочивати не могла.

На третій день я пішла разом із Ієном на базу бунтівників. Я не могла так довго перебувати в невіданні щодо пошуків неотрадів. На порозі ми зіткнулися з Лоттою, вона нам повідомила, що Майлз з Гарландом зараз у вітальні спілкуються.

— З Гарландом? — Ієн глянув на Лотту так, ніби вона сказала, що небо червоне.

— Так. Дивно, але вони, нарешті, порозумілися.

Увійшовши до вітальні, ми побачили жваво розмовляючих Майлза і Гарланда, охоронця Брента біля вікна — він завжди був насторожі — і… Мойру на підлокітнику крісла Майлза. Вона що дійсно до нього небайдужа?

— Про що балакаєте? — поцікавилася я.

— Про те, як Пойнт-Хейвен функціонує, — відповів Майлз. — Я й не знав, що все тут на такому рівні. Тільки в матеріалах та технологіях нестача, а так — нічим не гірше за наші міста.

— Вам би частіше в реальний світ виходити, Майлзе, — посміхнулася я, — а то за своїми високими стінами ви справжнього життя не бачите.

— Я так і планую. Хочу відвідати головну базу бунтівників та найближчі поселення. Їду завтра. Приєднаєтесь до мене, Еміліє?

— З радістю, — я сіла на диван навпроти Майлза і стягла з кошика кілька печивок. — А як там наші неотрадиціоналісти поживають?

— Деяких змогли зловити, але не головного. Морган Мюррей уже не перший рік від нас ховається. У вас немає жодних ідей, де його будинок? Нам тоді не удалося за вами простежити.

— Я навіть не знаю будинок у нього чи квартира, — зізналася я. — Мені знімали пов'язку з очей лише у коридорі, зовні я будинку не бачила. Але ми точно проїжджали ворота і за відчуттями мене вели через садок, а потім на другий поверх. Я думаю, у нього будинок і великий. Коридор, який я бачила, схожий на готельний: довгий і з рядами дверей. Кімната, в якій ми сиділи — досить велика.

— Ви бачили щось у вікно?

— Ні, штори були запнуті.