Розділ 21. Замах на прогресистів

Емілія

Не встигла я прийти на роботу, як мене відразу викликав Майлз. Мені зовсім не хотілося його бачити і говорити з ним, я боялася, що знову розплачусь або влаштую скандал, а мені набридло виглядати в його очах істеричкою. Але послати Майлза до біса я не могла: все-таки він тут головний, не тільки наді мною, а й над усіма.

— Хочу вас порадувати, Еміліє, — Майлз посміхнувся на весь рот, тільки-но я зайшла до нього в кабінет. Таким задоволеним я його жодного разу не бачила.

— Чим? — я посміхнулася одними куточками губ, щосили намагаючись бути милою, хоч мене й нудило вже від цієї гри.

— У нас готовий тестувальник агресії і ми затвердили остаточний варіант виправної ілюзії для злочинців.

— Чудова новина! — тепер я посміхнулася щиро, задоволена, що наша праця нарешті увінчалася успіхом.

— Так, ми довго йшли до цього і прийшли, — Майлз підійшов до мене і обережно взяв за руку. Я так раділа від новини, що не відштовхнула його. Нехай потримається за мене ще трохи, він заслужив.

— Може, ви мене тепер відпустите? Я хотіла б повернутися в Пойнт-Хейвен, — звичайно, не вся робота була зроблена, але раптом Майлз погодиться? — Я могла б продовжувати працювати звідти, дистанційно.

Посмішка сповзла з обличчя Майлза.

— Але ж ви потрібні тут, Еміліє!

— Я ж тут не буду вічно. Я на таке не підписувалася.

— Звичайно ж, що ні. Але поки що ви потрібні тут. До того ж я хотів запропонувати вам протестувати нову ілюзію особисто. Ніяких каверз, просто поживете там дня 3-4 і висловите свою думку.

Знову Майлз за старе... Я ж говорила йому, що не буду особисто тестувати ілюзії, а він знову пропонує. Втім, я може і не відмовилася б перевірити цей остаточний варіант, але я вагітна і хто знає, як ілюзія позначиться на дитині. Потрібно сказати про це Майлзу. Можливо, він навіть погодиться відпустити мене. Я ж маю право піти в декретну відпустку, врешті-решт?

— Я не можу тестувати ілюзію особисто. Боюся, що мій стан може бути непідходящим для таких експериментів.

— Який стан? — стривожився Майлз.

Я зробила глибокий вдих, намагаючись впоратися із хвилюванням, і подивилася Майлзу прямо в очі.

— Майлзе, я вагітна.

— Що?

Майлз витріщив на мене очі і, відпустивши мою руку, зробив два кроки назад. Він одночасно виглядав враженим і розгубленим. Я його таким раніше не бачила.

— У мене буде дитина. Ну знаєте, так буває, коли двоє різностатевих людей займаються сексом, — я вирішила розрядити обстановку крапелькою гумору, боячись, щоб Майлз не впав у ступор від шоку. — У нас, простих людей, саме так і буває. Пробірок та інкубаторів, як у вас, прогресистів, ми не маємо.

Майлз обурено пирхнув. Здається, моя спроба пожартувати подіяла і він потихеньку приходив до тями.

— Коли ви встигли? — запитав він геть нетактовним образом.

— А вас це хіба стосується? — поставила я його на місце.

— Ви на мене працюєте, значить, стосується, — Майлз швидко взяв себе в руки і знову став серйозним та спокійним.

— Місяця два з гаком назад, якщо вам це так цікаво.

— Але ж я не відпускав вас у Пойнт-Хейвен. Як ви?..

— Ось це вас вже точно не стосується, Майлзе! — я починала злитися. Чому він так настирливо лізе в моє особисте життя?

Майлз зітхнув. Він відійшов до столу, щоб налити собі води в склянку, випив половину і знову підійшов до мене, такий серйозний і рішучий, що до мене в голову закралися підозри. І недаремно.

— Вам не обов'язково повертатися до Пойнт-Хейвена, Еміліє, — він узяв мене за обидві руки і міцно стиснув долоні. — Наші міста — єдине підходяще місце для народження та виховання дітей. Так, незабаром життя за межами міст налагодиться, але воно не буде простим. Мені не хотілося б, щоб ви страждали через нестатки, Еміліє. Залиштеся зі мною. Я можу запропонувати вам найкраще майбутнє, для вас і вашої дитини. Для мене не має значення, хто її батько. Я стану їй батьком.

Тепер настала моя черга здивовано витріщатися. Що за нісенітницю Майлз несе? Не без зусиль я висмикнула руки з його чіпкої хватки і відступила подалі.

— Майлзе, ви геть з глузду з'їхали? — спитала я з безпечної відстані, відгородившись від цього божевільного стільцем. — Ви мені не потрібні! Мені потрібен лише Ієн і ви це чудово знаєте.

— Знаю, але подумайте про майбутнє дитини. Тут їй буде набагато краще.

— Подумала. Добре, я залишусь. Тільки за умови, що ви дозволите і Ієну жити тут.

— Виключено, — Майлз похитав головою.

— Тоді просто дозвольте нам бачитись у будь-який час, поки ми на вас працюємо. Тоді я теж погоджуся залишитись до кінця роботи.

— Я бачу ви і так тиняєтесь, де хочете. Де цей таємний хід, яким ви збігаєте з міста?

А Майлз здогадливий. Хоча, мабуть, наявність таємного ходу найбільш очевидний варіант. Навряд він міг би припустити, що я виходжу через ворота. Підкупити варту неможливо.

— Не скажу. Ви ж не хочете співпрацювати зі мною! От і я не буду.

— Я хочу бачити вас щасливою.

— З вами я щасливою не буду, — мені починала набридати ця вистава і я потихеньку відходила до дверей.

— Але я без вас буду нещасним!.. — Майлз підбіг до мене і знову схопив за руки. — Не залишайте мене, Еміліє…

В його очах було стільки болю, благання, що я не змогла його відштовхнути, про що відразу дуже пошкодувала. Скориставшись моїм хвилинним замішанням, Майлз стиснув мене у своїх обіймах і вп'явся в мої губи абсолютно несподіваним для мене поцілунком. Я настільки оторопіла від його дій, що кілька довгих секунд не знала, що робити, машинально відповідаючи на його поцілунок. І тільки коли перший шок пройшов, я з силою вдарила йому між ніг, змусивши Майлза відірватися від моїх губ і скластися навпіл, лаючись крізь зуби.

— Ви негідник, Майлзе! — в мені закипав гнів і хотілося трощити все довкола. Якби я мала чим прикінчити Майлза, я б зараз це зробила на радість неотрадиціоналістам. — Я вам цього ніколи не пробачу!