Розділ 18. Осінь, сповнена сюрпризів

Емілія

Я не могла натішитися подіями, що відбувалися навколо мене. Людей почали активно пробуджувати від ілюзії та відправляти у реальне життя, дітей потихеньку повертали батькам. Нехай поки що лише тих дітей, хто знав про свій статус і хотів знайти батьків, але згодом ми повернемо всіх. У зв'язку із пробудженням у нас було багато роботи. Ми організували з Форт-Стоуні адаптаційний табір для тих, хто прокинувся — це була ідея Вайолет. З людьми спочатку працювали психологи, потім вони проходили короткий курс навчання — їм розповідали все, що сталося за час їхнього перебування в ілюзії і пояснювали, що на них чекає далі.

Після адаптаційного періоду люди проходили тестування на навички та знання, після чого їх розподіляли по містах та поселеннях. У кожному населеному пункті був тепер список вакансій та опис умов життя. Загалом, люди мали право вибирати, куди вирушити жити, але якщо в людини були рідкісні вміння і вона була потрібна в якомусь конкретному містечку, то її направляли туди. Поки що проживання було безкоштовним, а їжа та необхідні для життя речі видавалися за виконання роботи, але прогресисти працювали над тим, щоб відновити банківську систему та повернути усьому світу звичну оплату грошима. Зараз вона була тільки в містах прогресистів і офіційних поселеннях, але навіть там пробуджені грошей поки не отримували. Вони працювали за їжу. Це було єдине, що затьмарювало мою радість.

Незважаючи на те, що людей забезпечували всім необхідним і купувати їм практично було нічого, вони все одно звикли до грошей і почувалися некомфортно через те, що працювали безкоштовно. Я вже неодноразово чула, що пробуджені обурюються і існує ризик того, що вони піднімуть бунт. Особливо важко було тим, хто жив у торгових поселеннях, де були магазинчики та бари — їм хотілося купити собі і вина, і тістечок, і навіть меблі у новий будинок. Деякі примудрялися підзаробити у місцевих, але більшості доводилося задовольнятися подачками прогресистів і це їх дратувало. Я постійно підганяла Майлза з вирішенням цієї проблеми, але він не любив поспіху.

— Гроші будуть тоді, як ми все налагодимо, — щоразу відповідав мені він. — Не квапте мене, Еміліє.

У Ієна теж роботи вистачало. Крім відлову рейдерів, він ще відбирав серед пробуджених бажаючих працювати в поліції та тренував їх. Якщо раніше у поселеннях усі жили тихо-мирно, то з появою пробуджених, особливо без грошей, існував ризик зростання злочинності. Та й у майбутньому без поліції не обійдешся.

Над новими законами для мешканців працювали Гарланд із Хенком Броді, своїм другим головним бунтівником, і колишній мер Пойнт-Хейвена Кріс Грейсон разом із Мойрою. Ті закони, що діяли у містах, не завжди підходили для поселень. Потрібно було врахувати всі нюанси та запропонувати людям те, що захистило б їх, але не поставило в надто жорсткі межі. Вони вчотирьох стали непоганою командою і якщо робота чоловіків мене не дивувала, то присутність там Мойри стала несподіванкою. Проте вона виявилася дуже корисною — вона вміла помічати деталі та дивитися на ситуації з різних боків. А ще Мойра стала сполучною ланкою між бунтівниками та Майлзом. У мене було повно справ і я не могла цим займатися, а вона напрочуд легко порозумілася з Майлзом.

Рідкісні вільні вихідні я проводила з Ієном. Найчастіше він приходив до мене по таємному проходу, але іноді і я пробиралася до Пойнт-Хейвена. Незважаючи на те, що існував ризик бути поміченою та впізнаною, я сумувала за бабусю з дідусем, мені хотілося проводити з ними більше часу. Все-таки вони не вічні.

Зазвичай у такі вилазки я стирчала вдома у бабусі, але іноді заходила на базу побалакати з Мойрою. Ми з нею і по телефону часто спілкувалися, але мені не вистачало її вогника та енергії, вона ніби запалювала мене зсередини на нові звершення.

Зайшовши цього разу на базу, я застала Мойру за розмовою телефоном. Вона так захоплено говорила про мистецтво, що не одразу помітила, що я прийшла. Поки вона закінчувала розмову, я встигла випити чаю разом із Френ та Лоттою. Френ нечасто бувала на базі, в неї був свій будинок і багато справ у лікарні разом з Артом, так що я була рада її бачити. Лотта жила тут і допомагала освоювати комп'ютери тим, хто в них зовсім не розбирався.

— А ось і я! — Мойра з'явилася на кухні, коли ми вже наливали по другій чашці чаю.

— З ким це ти так довго розмовляла? — поцікавилася я.

— З цим твоїм Майлзом, — усміхнулася Лотта, пхаючи Мойру в бік. — З ким же ще? Вона з ним цілодобово розмовляє.

— Не бреши! — відмахнулася від неї Мойра і налила чаю й собі.

— Ти явно перебільшуєш, Лотто, — підтримала я Мойру. — Майлз в основному працює і з телефоном біля вуха я його не так часто бачу.

— Так вони розмовляють вечорами, — не вгавала Лотта.

— Ой, ну тебе! — Мойра починала злитися. Було схоже, що Лотта постійно їй цим дошкуляє.

А я дивилася на неї і дивувалася: невже Мойрі подобається Майлз? Він, звичайно, непогана людина, коли не вдає із себе самого поважного прогрессиста, але не настільки вражаючий, щоб постійно йому телефонувати і вести довгі бесіди. Я з ним проводила вечори і знала, який він. А ще йому подобалася я і Мойра це знала. Тоді чому вона витрачає на нього свій час?

— Тобі що подобається Майлз? — я вирішила спитати прямо. — Мойро?

Мойра невпевнено знизала плечима.

— З ним цікаво спілкуватись. Він багато знає та вміє говорити. Мені подобаються інтелектуали.

— Але це ж Майлз… — я не розуміла, як їй може подобатися саме Майлз Монтана, той, який колись помістив нас в ілюзію.

— І що? Ти бачиш в ньому прогресиста, я бачу в ньому людину.

— Тільки він дивиться виключно на мене. Не забувай, Мойро. Я не хочу, щоб ти страждала.

— Ай, Міллі, Майлз рано чи пізно зрозуміє, що з тобою йому нічого не світить. Я ж нікуди не поспішаю. Та й сама поки що не впевнена, чи він той самий. Ми просто друзі, а не те, що Лотта там науявляла.