Розділ 16. Ніж у спину

Ієн

Незважаючи на те, що з Міллі ми поговорили по телефону, я все ще сердився на себе. І навіщо я вічно лізу до цього Монтани? Чому не виходить бути стриманим? Я тільки й роблю, що засмучую Міллі. Скоріше б уже все закінчилося і нам більше не треба було жити вдалині одне від одного.

Я пішов спати незвично рано. Вранці на мене чекали чергові рейдери. Як би мені хотілося натомість бути поруч із Міллі, але ні. Поки ні. Потрібно прибрати цю заразу з Руїн, щоб убезпечити мирних жителів. Чим скоріше я це зроблю, тим швидше я опинюся поруч із коханою.

Добряче виспавшись, я йшов на чергову ловлю рейдерів у гарному настрої. Тільки надовго його не вистачило: тільки-но я сів у машину, мені на телефон прийшли повідомлення з незнайомого номера з купою фотографій.

На фотографіях була Міллі. У спокусливих сукнях, вся така мила, вона фліртувала з Монтаною, постійно вечеряла з ним у ресторанах, він проводжав її додому. Звичайно, я знав, що вона намагається впливати на Монтану за допомогою своєї чарівності, але я не думав, що вони так багато часу проводять разом після роботи. У той час, коли я борюся з рейдерами, сумую за нею, Міллі розважається з Монтаною і виглядає цілком щасливою. Вона не просто грала, вона раділа життю. Фотографії виглядали дуже неоднозначними. Занадто багато на них було романтики — гарне вбрання Міллі, дотики, навіть обійми. Декілька фотографій виглядали так, ніби вони цілуються. Головою я розумів, що, швидше за все, фотограф просто підловив момент, коли вони були близько і нічого там не було, але черв'ячок сумнівів все ж таки з'явився — в мені прокинулися ревнощі, а це та сила, якою я міг рознести все навколо і наробити бід. Згадавши, як Міллі захищала Монтану на нашій зустрічі і як вичитувала мене, яка холодна була зі мною навіть на самому початку, я почав у ній сумніватися.

Що якщо Міллі не просто грає з Монтаною? Що, якщо він їй дійсно подобається?

Я хотів себе переконати, що я лише ревнивий дурень, що Міллі мені вірна, але не міг. У моїй голові мимоволі вже малювались страшні картинки їх спільних вечорів.

«Хто ти? Навіщо мені це шлеш?» — я вирішив, що треба відреагувати на фотографії та написав невідомому абоненту.

«Хіба це не твоя дівчина?» — мені відповіли тієї ж миті, наче чекали мого запитання.

«Моя».

«Тобі не цікаво, чим вона займається, поки ти наражаєш себе на небезпеку?»

Схоже, цей тип не лише за Міллі стежить, а й за мною. Може, він із тих неотрадиціоналістів, про яких мені розповідала Міллі?

«Я знаю, чим вона займається. Вона грає з Монтаною. Так було задумано».

Потрібно було показати, що перевага на моєму боці, що мене не застали зненацька цими фото.

«Впевнений, що вона просто грає?» — здається, цей тип з мене знущався. Він ніби відчував, як ревнощі розливаються моїми нутрощами і тільки підкидав дрова у вогонь.

«Я довіряю своїй дівчині. Ти просто впіймав вдалі кадри і намагаєшся змусити мене ревнувати. Тільки не зрозумію навіщо».

«Не намагаюся. Хочу розкрити тобі очі на твою Емілію. Не будь дурнем, Ієне. Показати тобі ще щось? Тебе це точно переконає».

Він знав її ім'я, знав моє ім'я. Він знав мої слабкості. А я не знав про мого таємничого співрозмовника зовсім нічого. Я почав втрачати терпіння, я нервувався.

«Показуй».

Тієї ж миті мені прийшло ще кілька фотографій, побачивши які у мене обірвалося серце. Міллі цілувалася з іншим! Це вже не був вдало спійманий фотографом момент, все чітко та ясно, жодних сумнівів. Ось тільки з ким вона цілувалася я не міг зрозуміти: чоловік сидів спиною до мене та його затуляла колона. Зате і Міллі, і сам поцілунок було чудово видно. Я мало не закричав. Мені хотілося розбити телефон, зруйнувати все, знищити весь світ, Монтану та самого себе. Я кинув телефон у машині і вискочив надвір. Хлопці гукнули мене, але я сказав, що повернуся за 10 хвилин. Мені треба було викинути кудись агресію та при цьому не нашкодити нікому.

І я побіг. Пробіг до центру поселення і назад, а потім викурив одразу дві сигарети і тільки тоді повернувся до машини за телефоном. Мені треба було ще щось запитати в того типа.

«Це Монтана?»

Мій співрозмовник мовчав. Чи то дражнився, чи то вирішив, що я більше не хочу з ним говорити і відклав телефон. Я знову закурив.

«Хто знає? Тобі видніше» — відповідь надійшла лише через 3 хвилини.

Не таку відповідь я чекав. Той тип напевно знає, хто на фотографії, але спеціально з мене знущається. Я був певен, що то Монтана. Міллі не могла бути з кимось ще. Чи могла? Тепер я вагався. Чи знаю я свою дівчинку так добре, як мені здавалося? І чи справді вона моя дівчинка?

«Ти знаєш про мене все. Але хто ти?» — хоч би це я маю дізнатися.

«Друг» — була коротка відповідь.

Я продовжував допитувати його, але цей «друг» мовчав. Більше він мені нічого не відповів. З силою штовхнувши ногою паркан, я загасив четверту сигарету і повернувся до машини. Зірву злість на рейдерах, а потім думатиму, що робити далі.

Я ледь дочекався, коли ми підемо в атаку: мені потрібно було випустити пару. Я не морочився щодо акуратного захоплення — найменший опір і я стріляв. Деяких навіть гарненько пом'яв кулаками. Мені начхати було, що скаже на це Монтана, мені було що сказати йому у відповідь. Всю свою ненависть до цього чортвого прогресиста я зганяв на рейдерах.

Я так захопився, що знову упіймав кулю від рейдера, на щастя, мені ледь зачепило плече — подряпина, але й вона мене розлютила. Я тут наражаю себе на небезпеку, а Міллі у Форт-Стоуні розважається! Та щоб її! Не чекав я від неї ножа в спину, але все ж таки отримав.

У мене так боліла душа, що я навіть болю від рани не відчував, хоча, може, вся справа була у виплеску адреналіну.

— Ти сам не свій, Ієне, — зауважив Арт, роблячи мені знеболюючий укол і промиваючи рану. — Що в тебе сталося? Рейдери тут явно ні до чого.