Розділ 13. Радість для Грейс

Емілія

Вранці я вирушила на чергову зустріч із Майлзом. Ми зустрілися біля кафе неподалік від мого будинку і зайшли всередину. Тільки-но нам принесли по чашці кави і мені шоколадне тістечко, як я почала говорити.

— Майлзе, якщо ви не готові поки що відпустити всіх дітей справжнім батькам, відпустіть хоча б тих, хто знає і хоче повернутися. Насамперед поверніть дочку Грейс Роадз. Дівчинка все знає, вона хоче познайомитись зі своїми батьками. І Грейс наш союзник, вона допомагає відбудовувати цілих два міста. Її треба винагородити.

— Добре, — я була готова навести цілу гору аргументів, але Майлз несподівано легко погодився. — Я хочу познайомитись із Грейс. Я також їду.

Ми домовилися з Майлзом, що після обіду поїдемо до Форт-Найта за Еббігейл, вона переночує в мене, а вранці ми поїдемо в громаду Грейс. Я не тямила себе від радості! Мало того, що я так легко переконала Майлза повернути Еббі Грейс та Джеймсу, так ще й я сама поїду до громади. Я так скучила за Ханною, Грейс, Ненсі та Сандрою з Норою! Нарешті я знову побачу їх і познайомлюся з донькою Ханни. Я написала повідомлення про свій успіх Ієну, але він нічого не відповів, напевно, все ще ловив рейдерів, а потім зателефонувала Марлен, щоб домовитися про зустріч. В очікуванні поїздки, я прогулялася дитячими магазинами і купила декілька дитячих костюмчиків і милого плюшевого зайчика в подарунок доньці Ханни.

Я ледве дочекалася приїзду Майлза і не приховувала свого ентузіазму. Майлз тільки посміхався, дивлячись на мене. Ми приїхали до будинку батьків Марлен. Та вже чекала нас у саду і провела в будинок. Еббігейл була готова до поїздки, у передпокої вже стояла невелика валіза і рюкзак. Вона ніяково попрощалася з прийомними батьками та сестрою, одягла рюкзак і пішла за нами. Прийомний батько виніс до машини її валізу. Марлен також вийшла з нами. Прийомна мати залишилася в будинку. Було видно, що вона ледве стримує сльози. Схоже, Еббігейл дісталися добрі прийомні батьки. Втім, і справжні були не гірші. Батько попросив нас берегти крихітку Еббі, а Марлен міцно обійняла сестру та мене.

Усю дорогу до Форт-Стоуна ми мовчали, я тільки сказала Еббігейл, що сьогодні вона переночує в мене, а до батьків ми її повеземо завтра. Вона мені кивнула і ми більше не говорили. Схоже, вона не дуже товариська дівчинка, а може просто мене соромилася. Коли ми дісталися додому, я вирішила спекти для дівчинки грушевий пиріг, щоб підняти їй настрій і трохи розговорити. До пирога я заварила м'ятний чай і Еббігейл, нарешті, почала говорити.

— Ви добре знаєте моїх батьків, Еміліє? — насамперед спитала вона. — Що можете про них розповісти?

— О, клич мене просто Міллі і звертайся на «ти», — мене трохи збентежив її офіційний тон, я не звикла, щоб юні дівчата зверталися до мене на «ви» як до старої тітки. Адже мені було всього 23 роки. — Я добре знаю твою маму, Грейс. Я прожила у її громаді деякий час. Твого батька я лише супроводжувала до твоєї мами. Твоя мама — чудова людина. Вона керує цілою громадою, піклується про всіх, як про своїх дітей. Коли я вперше опинилася в неї, то відчула тепло матері, якої мені не вистачало. Ти її полюбиш. Тато твій теж непогана людина, як мені здається. Одне я можу сказати напевно: вони обоє тебе люблять до нестями і найбільше у світі мріють тебе повернути.

— Тоді, гадаю, я до них звикну. Хоча дивно все ж усвідомлювати, що люди, які ростили мене все моє життя, мені чужі, — Еббі зітхнула і потяглася за другим шматком пирога.

— Не все, — заперечила я. — Тобі було 2 роки, Еббі, коли почалася війна і тебе забрали у батьків. Звичайно, ти навряд чи пам'ятаєш той час, але 2 роки саме твої справжні батьки виховували тебе.

— Так, Міллі, я розумію, але нічого не пам'ятаю. Мені складно перебудуватися і прийняти той факт, що все моє життя виявилося обманом.

— Я відчувала те саме, коли прокинулася після 14 років ілюзії. Дай їм шанс, ти дуже потрібна своїм батькам. Ти ще зовсім юна, ти звикнеш до них.

— Сподіваюся, — Еббі зітхнула.

— Якщо не зможеш, то повернешся назад. Силою тебе ніхто не триматиме.

— Просто розумієш, Міллі ... — Еббі знову зітхнула.

— Говори, не соромся, я все зрозумію, — підбадьорила я дівчинку, бачачи її невпевненість.

— Я відчуваю, що маю бути зі своїми справжніми батьками, адже вони так мене люблять і чекають, але при цьому я люблю Марлен і своїх прийомних батьків і хочу бути з ними. Як мені бути, Міллі, скажи?

Я задумалася, зробила пару ковтків м'ятного чаю, щоб дати собі час вигадати відповідь. Я не була хорошим психологом, але мені дуже хотілося допомогти бідній дівчинці, адже вона потрапила в досить складне становище і зараз не було кому підтримати і направити її, крім мене. Тим більше, я несла відповідальність за те, що відбувається, адже їй все розповіли на моє прохання.

— Я думаю, — я, нарешті, зрозуміла, що сказати Еббігейл, — тобі треба провести деякий час зі справжніми батьками, взнати краще їх, дозволити їм увійти в твоє серце і лише потім вирішити, як тобі бути. Можеш навіть через місяць, наприклад, навідатись назад у Форт-Найт. Тобі ж не забороняють бачитися та спілкуватися зі своєю прийомною сім'єю. До того ж, скоро прогресисти налагодять зв'язок скрізь і ти легко зможеш їм зателефонувати. А ще у громаді твоєї мами є чудовий психотерапевт — Сандра. Дуже рекомендую до неї звернутись. Свого часу вона мені добряче допомогла.

— Дякую тобі, Міллі, — в сіро-блакитних очах Еббігейл заблищали сльози. — Ти мені дуже допомогаєш.

Я обняла дівчинку і поцілувала її в маківку, поклала спати в свою постіль. Завтра вранці на нас чекає велика подорож. Я сподіваюся, що крихітка Еббігейл започаткує повернення дітей батькам і воно буде успішним. Не можна розлучати близьких людей, це так жорстоко.

У понеділок вранці Майлз чекав на нас під моїм будинком на машині і як завжди з особистим водієм. Цікаво, він що сам не вміє водити чи йому статус не дозволяє? Коли я його про це запитала, він відповів, що все-таки статус, до того ж, водій виконував роль охоронця і певною мірою секретаря, тож без нього він нікуди не їздив.