Розділ 11. Возз'єднання бабусі та дідуся

Емілія

У понеділок я знову з головою пірнула в роботу і тільки по обіді виявила, що Майлза ніде немає. Невже після тієї вечері він мене уникає? Мене цілком це влаштовувало, я не горіла бажанням його бачити, але тим не менше дивувалася: обіди Майлз не пропускав. А ще він частенько шукав приводів, щоб хоча б мене привітати. Сьогодні все було інакше.

Загадка розгадалася ближче до кінця робочого дня, коли на моєму мобільному висвітився вхідний дзвінок від Майлза. Я чекала всього, навіть чергового запрошення на вечерю, але Майлз повідомив мені, що за дві години привезе мого дідуся.

— Ви слухаєте мене, Еміліє? — повторив Майлз, тому що від здивування я втратила мову.

— Так-так, я тут. Що?

— Я запитав, ви будете ще на роботі чи мені привезти дідуся до вас додому?

— Краще додому до мого батька, якщо вам не складно. Ви знаєте, де він мешкає?

— Так, знаю. Привезу. Чекайте.

Майлз поклав трубку, а я так і залишилася стояти посеред кабінету з телефоном у руці. Прийшла до тями я тільки після окрику Джо Бет.

— Що сталося, сестричко?

— Майлз везе нашого дідуся з Форт-Найта. Ти уявляєш? Він більше не в ілюзії! Його відпустили!

— Це ж прекрасно! — Джо Бет підскочила зі стільця і стиснула мене в обіймах. — Треба терміново розповісти татові. Пішли!

Ми попросили Медісон відпустити нас раніше і разом з Ві пішли шукати тата. Він так само як і я був дуже здивований поверненням діда.

— Ти зробила неможливе, Міллі! — тато теж мене міцно обійняв на радощах. Я лише задоволено посміхалася.

За 10 хвилин тато закінчив свої справи і ми вирушили до нього додому готувати невелику святкову вечерю для діда. Я сильно хвилювалася, не знаючи, що йому сподобається і взагалі, як ми одне одного зустрінемо. Я, звичайно, любила дідуся, але я давно його поховала і тепер відчувала певну незручність від зустрічі з ним. Тато мене запевнив, що дід зрадіє будь-якій домашній їжі, він невибагливий, і вже точно він зрадіє зустрічі з онучками і навіть з дівчиною онуки. Він же прогресист, а не традиціоналіст, він розуміє такі речі.

Ми якраз встигли приготувати вечерю, я навіть спекла фруктовий пиріг, коли пролунав дзвінок у двері. Ми втрьох одразу кинулися відчиняти, в їдальні залишилася тільки Вайолет. За воротами вже стояв наш дідусь та Майлз. Забувши про всю незручність ми з Джо Бет відразу ж повисли на дідусеві, не давши татові до пуття його привітати. Коли захват від зустрічі трохи вщух, тато з сестрою проводили дідуся у дім, а я залишилася з Майлзом. У дім я його запрошувати не стала, хоч він і явно хотів скласти нам компанію.

— Майлзе, я вам дуже вдячна за повернення дідуся, — я торкнулася його руки. — Але мені треба в дім. Сподіваюся, ви розумієте, що зараз я хочу побути з сім'єю?

— Звичайно. Тоді гарного вам вечора, Еміліє.

Майлз уже відчинив двері в машину, як я його зупинила.

— Стривайте! Ледь не забула…

— Щось ще? — Майлз мені посміхнувся.

— Так. Я хотіла запитати, чи може дідусь поїхати до Пойнт-Хейвена, щоб жити з бабусею?

— Він тепер на пенсії, він вільний жити, де забажає, — відповів Майлз.

— А я можу його туди супроводити? Він же сам не дістанеться.

— Мій водій його відвезе. Вам нема чого турбуватися. У вас багато роботи.

Ууу, впертюх!!! Все-таки не може Майлз так запросто потурати кожному моєму проханню. Як же це бісить! Але я не маю наміру так легко здаватися.

— Майлзе, ви хочете, щоб я була вашим другом? — я знову торкнулася його руки, мій голос звучав м'яко. — Я буду, якщо ви це дозволите. Я дуже хочу побачити зустріч бабусі з дідом. Будь ласка, Майлзе, зробіть для мене ще й це. А потім я вся у вашому розпорядженні.

Я стояла зовсім близько з Майлзом, посміхаючись йому так солодко, і дивилася просто у вічі. Нехай думає, що я готова поцілувати його, нехай потрапить під мої чари. В глибині душі я злилася на себе за те, що використовую почуття Майлза до мене в корисливих цілях, але в мене не було іншого виходу. Крім того, що я дійсно хотіла побачити возз'єднання своїх стареньких, я ще шалено скучила за Ієном. Я не могла проґавити такий шанс.

— Добре, — Майлз якось надто легко здався, я думала мені ще довго доведеться стріляти в нього очима. — Але ваша сестра не поїде, тільки ви і тільки до вечора. Я також поїду з вами. І не думайте, Еміліє, що я не розумію справжньої причини вашого бажання навідатися до Пойнт-Хейвена.

З цими словами Майлз попрощався зі мною і сів у машину, а я поспішила повернутися у дім. Так, Майлза точно не проведеш. Ну нічого, поки він робить те, що я хочу, мені все одно, розуміє він справжні причини моїх вчинків чи ні.

Я повернулася в татів будинок, де мої рідні вже сиділи за столом, чекаючи на мене. Дідусь виглядав трохи розгубленим, але він явно був радий перебувати серед сім'ї. Ми навперебій йому розповідали про все, що сталося з часу його «смерті», він слухав уважно, з цікавістю, але переважно мовчки, лише зрідка щось відповідаючи. Я чудово розуміла, що йому складно. У перші дні після пробудження від ілюзії я теж почувала себе розгубленою. Зате, коли я розповіла дідусеві, що він може виїхати звідси і повернутися до бабусі, він помітно пожвавішав.

На ніч ми всі залишилися у великому татовому будинку. Йому тут було самотньо і наша компанія його дуже радувала. Я півночі не могла заснути, схвильована майбутньою поїздкою в Пойнт-Хейвен. Невже я нарешті побачу Ієна? Тільки б він опинився в поселенні! Адже міг поїхати на завдання.

Незважаючи на те, що я спала мало, вранці я встала легко. Мені не терпілося якнайшвидше дістатися до Пойнт-Хейвена. На роботу я сьогодні не йшла, тому випивши пару чашок кави з бутербродом, я роздрукувала фото Еббігейл, щоб Ієн міг передати його Грейс і почала чекати, коли збереться дідусь.

О 10-й ранку, коли всі, крім нас із дідом, пішли на роботу, до будинку під'їхала машина Майлза. Схвильовані, ми сіли на заднє сидіння і з нетерпінням чекали появи обрисів Пойнт-Хейвена. Коли машина зупинилася біля будинку, я побачила бабусю, яка в цей час поливала в саду квіти, і одразу вискочила до неї назустріч.