Розділ 1. Нове життя

Емілія

Коли я сіла в машину Майлза Джеффрі Монтани, то відчула, ніби міцна нитка, що зв'язує мене з Ієном, глухо затріщала. Всю дорогу від Пойнт-Хейвена до Форт-Стоуна я просиділа мовчки. Мені було боляче дихати, не те що говорити. Я відчувала, що зрадила Ієна, адже я не виконала своєї обіцянки завжди бути поряд. Майлз намагався мене розговорити, ставив якісь безглузді питання про моє життя, але невдовзі зрозумів, що я його ігнорую і дав спокій. Вайолет теж не промовила жодного слова. Після приїзду в місто Майлз кудись зателефонував і через кілька хвилин радісно оголосив мені, що зараз нас сфотографують і ми будемо внесені до бази мешканців Форт-Стоуна та отримаємо справжні документи. А після їх отримання він покаже нам наші квартири.

— Ми житимемо окремо? — я здивувалась. Мені зараз дуже не хотілося розлучатися з Вайолет.

— Разом мешкають або сім'ї, або пари. Такі наші правила, — пояснив Майлз. — Та й боюсь, ви, Еміліє, можете про щось зговоритися зі своєю подругою, живучи разом. Я вам поки що не зовсім довіряю. Сестру вашу після одужання я теж поселю окремо, незважаючи на те, що ви сім'я. Заслужіть мою довіру, тоді зможете жити з нею разом. Поки що побудете на ізоляції. Вам буде корисна самотність, зможете подумати над роботою.

— А чи можна до мене сестру Міллі? — попросила Вайолет. — Ми пара. Чи у вас під парою мається на увазі виключно офіційний союз чоловіка та жінки?

— Можливо, подивлюся на вашу поведінку. До Емілії точно поки що не готовий пустити. А союзи — не має значення між ким. Необов'язково офіційні. Ми ж не традиціоналісти. Тільки ті вимагали шлюбних стосунків виключно між чоловіком та жінкою. Що ж ви так погано історію знаєте?

Вайолет тільки знизала плечима. Я ж була рада, що хоч вона з сестрою буде тут щаслива. Мені таке щастя найближчим часом не світило.

Нас відвели до невеликої кімнатки, де похмурий молодий хлопець сфотографував нас і видав документи. На прямокутному шматку пластику я прочитала своє ім'я, дату народження, ідентифікаційний код та місце проживання — Форт-Стоун. Як же мені хотілося б бачити інше місто чи поселення на документі! Будь-яке, хай не Пойнт-Хейвен чи Роадоун, аби не місто прогресистів! Але я сама обрала його і нема чого тепер скаржитися. У будь-якому разі я живу тут тимчасово. Зроблю свою роботу, повернуся до Ієна і ми зможемо жити, де захочемо. Ми відбудуємо цей чортів зруйнований світ для себе і ніхто нас не зупинить! Ми переможемо!

Нас із Вайолет розмістили не просто у різних квартирах, а й у різних районах. Науковий центр, в якому ми тепер працювали, знаходився на головній площі міста, а наші з Ві квартири по обидва його боки. На додаток до паспортів нам видали перепустки на роботу, мобільні телефони та банківські картки. Ось так легко ми стали повноцінними жителями Форт-Стоуна.

Після отримання всіх необхідних документів нас розвезли по домівках. Спочатку Ві, потім мене. Майлз ніби спеціально хотів більше часу зі мною провести, а я навпаки хотіла побути на самоті. Мені дратувала його присутність. Владний, хитрий чоловік із купою грошей, який навіть сам машиною керувати не може, за кермом сидів водій, який також виконував функцію охоронця. Незважаючи на те, що Майлз мені не довіряв, він приділяв мені особливу увагу. Вайолет він просто провів до квартири і вручив ключ, а до моєї оселі він увійшов і провів екскурсію — розповів що і як працює з незнайомих мені технологій. Я мріяла скоріше його позбутися, а він все не йшов і не йшов.

— Майлзе, у мене був важкий день. Я хочу відпочити, — я не витримала і сказала прямо. — Чи не могли б ви залишити мене нарешті?

— Звичайно, Еміліє, відпочивайте. Чекаю на вас завтра вранці о 9-й у науковому центрі. Вас зустрінуть у холі та розкажуть куди йти. На добраніч!

Я видихнула з полегшенням, коли за Майлзом Монтаною нарешті зачинилися двері. Зазирнувши в холодильник, я виявила, що він повний продуктів і, трохи вагаючись, дістала банку алкоголю. Мені треба розслабитися та забутися. Бабусине вино я вирішила відкласти на потім. У баночці виявився коктейль середньої міцності із приємним динним смаком. Я потихеньку пила і блукала своїми апартаментами. Затишне, гарне житло з однією спальнею, ванною та кухнею, поєднаною з невеликою кімнаткою, яка виконувала функцію вітальні. Мені сподобалося. Бракувало тільки Ієна поруч. Я так звикла засипати поряд з ним останнім часом, що не знала, як сьогодні засну без нього. А він? Як йому без мене? Напевно, так само сумно, як і мені. А ще Ієн злиться. Адже я обіцяла його не кидати, але я тут, а він там. Він має повне право злитися. Чорт, та я сама була на себе зла! Але в мене не було вибору. Я маю пожертвувати собою заради загального блага.

Напившись, я зім'яла бляшанку і кинула її прямо на підлогу. Хотілося пити ще й ще, але завтра вранці на роботу. Я переодяглася у футболку Ієна, яку взяла в нього, щоб хоч так відчувати його присутність, і залізла під ковдру. Я боялася, що проваляюся всю ніч без сну, але відключилася одразу, як голова опустилася на подушку. Напевно, я справді надто втомилася.

Вранці я не одразу зрозуміла, де я перебуваю. Ліжко було надто м'яким і затишним, але якимось порожнім. Не вистачало Ієна поруч, хоч я відчувала його запах. Та це ж мішечок з лавандою мені нагадує про коханого! Я одягла його під футболку, коли лягала спати і вся пропахла улюбленим ароматом.

Цікаво, як там Ієн? Вже прокинувся і теж сумує за мною? Може, ще спить? Я подивилася на годинник: 8 ранку. Потрібно вставати та збиратися на роботу. Я засміялася. Робота — слово з ілюзії. Тут, в реальному світі ні в кого нормальної роботи не було, крім торговців і тих, хто щось виготовляв. У громадах робота була, скоріше, обов'язками людини, за неї не платили. Люди виконували те, що вміли заради їжі та даху над головою. У поселеннях із роботою було трохи більше різноманіття, але торгівля, фермерство та ремісництво — це щось таке давнє, що й роботою не назвеш. У моєму розумінні працювати, значить, приходити у певні години в офіс чи подібне місце, виконувати справи та отримувати регулярну зарплатню. Так було в ілюзії і ось я знову, здається, у ній. Після стількох пройдених зруйнованих доріг у штанах, сорочках та шнурованих черевиках, я одягаю строгий костюм та йду на 9 у науковий центр. Я — вчена. Навіть не віриться!