— 12.

Алекстен різко нахмурився, його обличчя потемнішало, мов грозове небо. Йому вже було не до жартів. Він одним рухом заховав кинджал у кобуру на поясі, ніби закриваючи тему раз і назавжди.

— Достатньо! — промовив він холодно, з ледь помітною ноткою роздратування в голосі. — Більше ніяких фокусів. Йдемо. Підеш добровільно чи мені дістати кайдани?

Сельвіса, яка досі нервово ходила вздовж шафи, різко обернулася до нього, очі блищали від тривоги.

— А з тобою нічого дивного не траплялося останнім часом? — її голос звучав напружено, ніби вона намагалася достукатися до глухої стіни.

Алекстен схрестив руки на грудях, не зводячи з неї пронизливого погляду.

— Пошук утікачки, яку сам король хоче повернути – це вважається дивним?

Сельвіса запнулася, ковтаючи слова. Потім її очі звузилися, а пальці нервово стиснулися в кулаки.

— Збирач, — видихнула вона майже пошепки. — Ти його зустрічав?

Алекстен лише відмахнувся, як від настирливої мухи.

— Все. Закінчуй із цим цирком, — його голос став жорстким, майже крижаним. Він зробив крок до неї, але зупинився, коли побачив, як вона відступила до стіни, опираючись на холодний камінь.

— Ти не зустрічав Збирача? — її голос став тихішим, проте в ньому бриніла якась дивна нотка: чи то полегшення, чи то тривожна надія. — Тоді... дістань кинджал. Піднеси його ближче до решти гілок. Сам побачиш! Цикл повториться! — вона тараторила швидко, її слова сипалися, мов дрібний дощ. — Ти мав би помітити, що твоя магія змінилася!

Алекстен зупинився. Її нервовий стан змусив його на мить вагатися. Він злегка нахилив голову, уважно дивлячись на неї. Щось було в цій дівчині таке, що змушувало Алекстенга пом'якшити у своїх рішеннях. Можливо напередодні прочитана її особиста справа не давала йому мислити об'єктивно.

— Магія? — холодно перепитав він, зберігаючи кам’яний вираз обличчя. — Ти хоч розумієш, як це звучить? Я капітан гільдії, моя магія стабільна як ні в кого!

— Звісно, мої слова звучать як маячня! — вона відкинула руки в сторони, ніби у відчаї. — Але ти сам бачив, що сталося. Листя, цикл, той кинджал – це не просто зброя! Поглянь на кристал, що в кинджалі. Це причина в ньому! Він змінює все навколо!

Алекстен мовчав, обдумуючи її слова. Його погляд на мить ковзнув до кобури, де лежала небезпечна річ. Він відчував, як напруга між ними зростає, мов гроза, що от-от вдарить.

— І що я маю зробити? — запитав він нарешті, трохи знизивши тон, але не відводячи погляду від її обличчя.

— Просто спробуй! — Вейл ступила до нього ближче, її голос був сповнений нервового очікування. — Якщо ти не віриш мені, переконайся сам!

Алекстен зітхнув, похитавши головою, але все ж обережно витягнув кинджал. Його пальці ледь помітно стиснули руків’я, а потім він наблизив лезо до найближчої гілки.

Щойно метал торкнувся листя, усе повторилося: яскраво-зелене листя почало тьмяніти, в’янути й облітати, залишаючи суху гілку. Здавалося, сам кинджал висмоктував життя з рослини.

Алекстен відступив, тримаючи зброю перед собою, ніби вона могла напасти на нього.

— Що за чортівня… — пробурмотів він, його впевненість похитнулася.

— Бачиш?! — вигукнула Сельвіса, її голос був сумішшю тріумфу і дивного жаху. — Я ж казала тобі! Тепер скажи, ти все ще хочеш повернути мене до Кадріеля?

— Це артефакт короля. Не бачу жодної причини не повернути тебе назад до палацу, — холодно мовив Алекстен, стискаючи кинджал у руці. Він легенько помахав ним, наче нагадував про щось очевидне. — Ти ж його вкрала.

Сельвіса зітхнула, закотивши очі.

— А ти не думав, що, може, це я його позичила? Без письмового дозволу.

— Позичила? — перепитав він, примруживши очі. — Ти серйозно?

— Уяви собі, — вона знизала плечима, хитро посміхаючись. — Я планувала повернути його після того, як врятую світ. Або хоча б себе.

Алекстен видав щось середнє між смішком і скептичним видихом.

— Дай мені три дні, і я переконаю тебе, що справа зовсім не в артефакті, а в тобі, — продовжила вона.

— У мені? — він глузливо підняв брову. — Ти вже й психоаналітиком стала?

— Ну, хтось же має тобі допомогти розібратися в житті, — парирувала вона з легкою посмішкою. — І, для початку, щоб ти міг упевнитися, дай кинджал мені.

Алекстен насупився, стискаючи руків’я ще міцніше.

— Ти хоч розумієш, як це звучить? Просити повернути те, що ти ж сама вкрала?

Сельвіса знову закотила очі, тепер уже демонстративно.

— О, та годі тобі вже. Це навіть не найгірше, що могло статися з цим кинджалом. Принаймні я не намагалася порізати ним хліб.

— Я і не збирався, — буркнув він, стискаючи зброю.

— Та невже? — підколола вона. — А виглядаєш так, ніби тільки-но подумав це зробити.

Він на секунду замовк, а потім смиренно похитав головою.

— Ти неймовірно вмієш дратувати. Може через це, король тебе розшукує?