— 2.

Халепа справді довго чекати себе не змусила. Сельвіса навіть подумки порахувала дні, сказати, що вона виглядала розчарованою? Ні. Останні роки життя зробили свою справу, і так вже склалося, що навіть до негативу звикаєш. Що власне Вейл і зробила. Не бідкалась, не проклинала свою необачність та коханця-брехуна.

"Підозрілий був спокій. І рівноцінна цьому спокою - халепа", — подумала Сельвіса, шумно видихнула й сумно поглянула на недопите пряне вино. 

Аґрен різко нахмурився, його рука несвідомо потягнулася до пояса, де висіло коротке руків'я кинджала. Ніби він міг кинутися на королівських вартових зі зброєю. Та все ж Вейл це трішки потішило, вона відчула, як у горлі з'явилася важка грудка, та серце її не почало калатати, навіть мандраж не виник.

— Що сталося? — запитала вона, з тим холодним спокоєм, який лише міг їй дати до цього випитий алкоголь.

Троє вартових, які увійшли до таверни, виглядали так, ніби їх виліпили з каменю. Високі, широкоплечі, вони носили блискучі чорні нагрудники, прикрашені срібними гербами у вигляді корони й клинка. Їхні плащі з темно-синьої тканини м'яко спадали до землі, а під шоломами проглядали суворі, позбавлені емоцій обличчя. У правій руці кожен із них тримав спис із різьбленими держаком, які здавалися радше символом їхньої влади, ніж справжньою зброєю. Всі чудово знали, бойові маги корони не зброєю воюють. 

Очі одного з вартових – молодшого на вигляд, із легкою тінню сумнівів у погляді – ковзнули по Сельвісі, затрималися на її обличчі, але швидко відвелися. Інший, старший за віком, мав виразну складку між бровами, яка говорила про те, що йому байдуже до людських вагань. Третій, очевидно головний, зробив крок уперед. Його кроки звучали в тиші корчми ніби важкі удари молота.

— У нас наказ короля з’явитися до палацу негайно, — холодно відповів вартовий. — Вас хоче бачити сам король.

— Король знає моє ім'я? — перепитала вона, зовсім не розуміючи де могла так наламати дров, щоб сам король дізнався про її ім'я.

Вейл не була першокласною відьмою, і ранг в неї ледь дотягував до середнього. Вона відчула, як прокляття, що супроводжувало її життя, наче важкий плащ, знову впало на плечі.

Аґрен підвівся, ставши поруч із нею, і кинув недоброзичивий погляд на вартових.

— У вас є хоч який наказ від короля? — запитав він, різко й зухвало. — Вимагаю продемонструвати!

— Ми прийшли не сперечатися, — різко обірвав його вартовий. — Пані Вейл, ви підете з нами. Зараз.

Сельвіса обвела поглядом корчму. Погляди гостей були прикуті до неї. Хтось нервово перебирав пальцями кухоль, хтось із цікавістю вдивлявся в кожен її рух. Навіть Іанор, який усе ще тримав лютню, виглядав зацікавленим, хоча його обличчя залишалося майже спокійним.

Вогонь у каміні раптово голосно затріщав, відкинувши тіні по всій кімнаті. Свічки на столах затремтіли, ніби відчули напругу в повітрі.

— Невже я така важлива? — пробурмотіла Сельвіса з саркастичною ноткою, більше для себе, ніж для когось іншого.

Вартовий, який говорив першим, виглядав незворушним.

— Пані Вейл, — повторив він, майже втомлено. — Ми не маємо наміру витрачати більше часу. Якщо ви відмовитеся, ми зобов’язані вас супроводити примусом.

Таверна знову завмерла, як і всі присутні. Навіть Іанор, який до цього моменту здавався втіленням спокою, уважно спостерігав за розвитком подій. Вогонь у каміні знову затріщав, ніби відчуваючи напругу, що панувала в кімнаті.

Сельвіса вдихнула глибоко, відчуваючи, як важке повітря корчми тисне на її груди. Простір здавався меншим, ніж зазвичай, хоча всі залишалися на своїх місцях. Вона глянула на Аґрена, який стояв поруч. Його звичний легкий вираз змінився на щось твердіше, гостріше. Світло каміна грало на його обличчі, виділяючи чіткі риси й тіні. Його рука все ще трималася за руків’я кинджала, і, хоча його жартівливість давно залишила цей момент, він виглядав готовим захищати її до останнього. Що було вкрай сміховинним, бойовий маг, що належав до королівської гільдії не міг напасти на королівських вартових. Замкнутий круг. Власне Сельвіса й не вимагала, щоб Аґрен кидався їй на захист.

— Це просто неймовірно, — пробурмотіла Сельвіса. — Звісно мені хотілося стати відомою відьмою, щоб король знав моє ім'я. Та не таким чином, це вже точно.

Вона зробила крок уперед, відчуваючи, як погляди всіх присутніх прикипіли до неї. Згадалися всі ті невдачі й халепи, від яких вона намагалася втекти. Та цього разу, схоже, втекти не вийде.

— Чудово, — мовила знову Сельвіса, здавалося, більше собі, ніж вартовим. Вона витримала довгу паузу, перш ніж додала: — Якщо вже король знає моє ім’я, не буду змушувати його чекати.

Вона зробила крок уперед, відчуваючи, як її серце починає битися швидше.

Аґрен торкнувся її ліктя.

— Ти певна, що хочеш піти? — запитав він тихо, так, щоб чули лише вони двоє.

Сельвіса стиснула губи, приглушивши нервовий сміх.

— Якщо скажу "ні", вони все одно мене потягнуть. А так... принаймні збережу трохи гідності.

Аґрен мовчки кивнув, але його очі ясно промовляли: якщо щось піде не так, він буде поруч.

Сельвіса повернулася до вартових і злегка кивнула.