Список втрат

Ніна дивилася на список.

МІЛА.

МАТИ.

ПЛОМБІР.

ЄВА МАРКІВНА.

НІНА.

П’ять рядків. П’ять імен. Ну, майже імен. Бо “мати” — це не ім’я, а ніж, загорнутий у дитячу пам’ять і засунутий їй під ребра без попередження.

Книга лежала на підлозі так спокійно, ніби просто пропонувала вибрати начинку для пиріжка.

— Я не буду цього робити, — сказала Ніна.

Сторінка блимнула.

Вибір обов’язковий.

— Я сказала: не буду.

Вибір обов’язковий.

— У мене від вашого сервісу вже алергія.

Пломбір, рудий до самих вух і з білою плямою на грудях, важко підвів голову.

— Не сперечайся з меню. Воно тупе, але терпляче.

— Я теж.

— Ти тупа чи терпляча?

— Обирай, що тобі болючіше.

Кіт ледь помітно посміхнувся. Потім знову опустив голову. І це було погано, бо Пломбір міг валятися театрально, але не повинен був виглядати слабким. У котів слабкість була заборонена природою, етикетом і внутрішньою службою самоповаги.

Міла сиділа поруч із книгою навколішки. Синя хустка лежала в неї на плечах, але тканина не зігрівала — навпаки, по ній повзли тонкі темні нитки, наче хустка вбирала в себе холод із дівчинки.

Єва Марківна стояла біля тумбочки.

Не сиділа. Не впала. Не вдавала з себе уламок старої епохи. Стояла. Вся біла, тонка, винна й уперта, як стара свічка, яку давно мали загасити, але вона з принципу продовжувала псувати темряві репутацію.

Сірі комбінезони мовчали.

І от це вже було зовсім тривожно.

Бо коли бюрократія замовкає, значить, вона або померла, або готує новий бланк.

Книга знову блимнула.

Оберіть втрату для стабілізації.

Ніна повільно вдихнула.

— Ні.

Сторінка не відповіла.

Замість цього над кожним рядком почали з’являтися маленькі віконця. Як у Пломбіра, тільки холодніші. Сухіші. Без шерсті й презирства.

Біля МІЛА:

Втрата залишкової одиниці.
Наслідок: розрив зменшиться на 41%.
Побічний ефект: стабілізатор втратить основу.

Біля ПЛОМБІР:

Втрата стабілізатора.
Наслідок: тимчасове закриття контуру.
Побічний ефект: обидві користувачки залишаться без захисту.

Біля ЄВА МАРКІВНА:

Втрата первинної свідки.
Наслідок: часткове очищення архіву.
Побічний ефект: невідомий.

Єва Марківна коротко засміялася.

— Хоч десь я ще корисна.

— Не починайте, — сказала Ніна.

— Я не починаю. Я підсумовую.

— У вас із підсумками погана історія.

Книга підсвітила наступний рядок.

Біля МАТИ:

Втрата другої лінії.
Наслідок: користувач Ніна буде звільнена від родинного контуру.
Побічний ефект: остаточне стирання первинної пам’яті.

Ніна відчула, як усередині все провалилося вниз.

Первинної пам’яті.

Тобто не просто мати з розриву.

Не просто жінка на фото.

А те, що було до того, як життя акуратно зробило вигляд, ніби все нормально.

— А це що значить? — спитала вона.

Голос вийшов тихий. Не її улюблений тон. Ніна більше любила той, яким можна було відбиватися від дурнів, сантехніків і страху. Але зараз страх стояв занадто близько, і відбиватися було нічим.

Єва Марківна опустила очі.

Пломбір відповів замість неї:

— Якщо вибереш її, ти залишишся живою. Пам’ятатимеш маму, яка тебе виростила. Пам’ятатимеш себе. Але все, що було до другого запуску, зникне назавжди.

— Я й так не пам’ятаю.

— Тому воно ще може повернутися.

Ніна подивилася на телефон.

Екран був темний.

Але вона знала: якщо торкнеться, там знову буде “Мама”. Або не буде. І зараз вона не була певна, чого боїться більше.

Книга підсвітила останній рядок.

Біля НІНА:

Втрата поточного користувача.
Наслідок: повне закриття активного контуру.
Побічний ефект: збереження решти одиниць у непередбачуваному стані.

— О, — сказала Ніна. — Нарешті варіант, де мене просто списують як витратний матеріал. Я вже почала хвилюватися, що мене недооцінюють.

Міла підняла голову.

— Не треба.

— Я ще нічого не зробила.

— Ти подумала.

Ніна хотіла відповісти щось різке. Не знайшла.

Бо подумала.

На секунду — так.

На одну маленьку, ганебну, дуже людську секунду вона подумала: а якщо так простіше? Якщо натиснути своє ім’я, і все. Не треба розбиратися, хто мати, хто ключ, хто винен, хто залишив дитину, хто брехав двадцять сім років. Не треба відповідати на дзвінки. Не треба тримати чужі руки. Не треба бути потрібною.

Дуже спокуслива гидота.

Ніна потерла обличчя долонею.

— Ні. Нікого не вибираємо.

Вибір обов’язковий.

— Я зараз оберу викинути тебе з вікна.

Вікно відсутнє.

— Воно завжди так відповідає? — спитала Ніна.

Пломбір хрипко пирхнув.

— Ні. Іноді поводиться гірше.

Один із сірих комбінезонів раптом ступив уперед.

— Рекомендовано обрати одиницю з найменшим індексом стабілізаційної цінності.

Ніна повільно повернулася до нього.

— Тобто?

Прилад у руках сірого пискнув. На його екрані з’явився список.

ЄВА МАРКІВНА: індекс 0,12.
МІЛА: 0,31.
ПЛОМБІР: 0,44.
МАТИ: 0,72.
НІНА: 1,00.

Єва Марківна подивилася на цифри.

— Ну от. Я навіть у пекельній бухгалтерії дешева.

— Замовкніть, — сказала Ніна.

— Я не ображаюся.

— А я ображаюся за вас!

Це вирвалося саме.

Ніна навіть не встигла подумати, що звучить дивно. І занадто чесно. Єва Марківна теж не встигла — тільки підняла на неї очі, і в цих очах на секунду з’явилося щось дуже старе й голе. Не провина навіть. Надія. Маленька, непрохана, не на часі.