6

Той, кому не треба доводити.

Вони щойно повернулися з балкону до зали, коли двері кафе відчинилися. Спочатку зайшов холод, потім  букет - великий червоних троянд. Занадто старанні. А вже за ними - Сергій.

Кілька секунд ніхто не говорив, потім хтось тихо присвиснув.

Сергій стояв посеред залу, трохи розгублений, але з тією впертістю, яку Зоряна знала добре. 

— Зоряно... - почав він.

Тиша за столом стала майже фізичною. Вона підвелася.

— Вийдемо.

Вони відійшли вбік, до коридору біля гардероба.

Сергій простягнув букет.

— Це була дурість.

— Квіти?

— Те, що ти бачила. 

Вона не взяла троянди.

— Я нічого не "бачила", Сергію. Я зайшла у власну спальню.

Він нервово видихнув.

— Ти все не так зрозуміла.

— Ти був без сорочки.

— Це не те, що ти думаєш.

— Я думаю, що ти був без сорочки з жінкою в моїй квартирі.

Він опустив руки, якими намагався обійняти її.

— Я хотів, щоб ти приревнувала.

Зоряна повільно моргнула.

— Ти хотів… що?

— Ти стала холодною. Відстороненою. Я думав, якщо ти злякаєшся, що можеш мене втратити... 

— То я що? - вона тихо усміхнулася. - Почну цінувати тебе за зраду?

Він розгубився.

— Це не зрада.

— Сергію.

Пауза.

— Я бачила тебе з нею не один раз.

Його обличчя змінилося. 

— Ми працюємо разом.. 

— Тоді це службовий роман. Майже офіційно. 

— Ти драматизуєш. 

— Ні. Я просто більше не зручна.

Він зробив крок ближче. 

— Ми п’ять років разом. Через одну помилку ти все зруйнуєш?

—Ти справді так вважаєш? Це не одна помилка. Це рішення. 

Сергій підвищив голос: 

— А ти? Ти взагалі щось відчуваєш? Чи тобі все одно? 

І саме в цю мить поруч пролунав спокійний голос: 

— Вона не зобов’язана звітувати. 

Сергій повернувся різко. Тарас стояв трохи осторонь. Руки в кишенях. Без агресії. Спокійно.

— А ти хто? - холодно спитав Сергій. 

Тарас не поспішав із відповіддю. 

— Людина, яка не приводить чужих жінок у спільну спальню.

Тиша. Сергій скривився.

— Ти її новий герой?

— Ні, - спокійно відповів Тарас. - Я просто не люблю, коли жінку ставлять у позицію виправдань. 

Зоряна дивилася на них обох. Сергій виглядав роздратованим. Невпевненим. Майже дрібним. 

— Ти взагалі знаєш її? - кинув він.

— Достатньо, - відповів Тарас рівно.

— Смішно. П’ять років стосунків перекреслити через…

— Через що? - перебила Зоряна. - Через повагу?

Сергій мовчав. Тарас подивився на нього прямо. 

— Якщо жінка йде - її не тримають. І тим більше не звинувачують.

Сергій стиснув губи. Подивився на Зоряну. 

— Ти справді обираєш… це?
Вона не одразу відповіла. 

— Я обираю себе. Цього було достатньо. 

Сергій кинув букет на столик біля гардероба. 

— Ти ще пошкодуєш. 

Тарас лише злегка усміхнувся. 

— Не думаю. 

Сергій пішов.  Двері зачинилися трохи голосніше, ніж треба. Повітря ніби стало легшим.

Зоряна повільно видихнула.

— Ти не мусив втручатися. 

— Я й не втручався, - сказав Тарас. - Я просто був поруч. 

Вона подивилася на нього.

І саме в цю мить з залу вийшла Ірина разом із чоловіком Павлом. 

— Що тут відбувається? - спитала вона, переводячи погляд із Зоряни на Тараса. 

І раптом завмерла. 

— Тарасе?

Зоряна різко повернулася. Павло вже тиснув йому руку.

— О, дивися, хто приїхав. 

Ірина обійняла брата. 

А Зоряна стояла й дивилася на чоловіка зі шрамом на брові, і повільно складаючи пазл.