4

Не остання зупинка.

Місто зустріло їх жовтими ліхтарями і мокрим снігом, що вже не падав, а танув.

Тарас зменшив швидкість.

— Куди саме? - спитав він спокійно. 

Зоряна на мить задумалася. 

— Біля старого парку. Я дійду.

— Я підвезу до під’їзду. 

— Не треба. 

Він глянув на неї.

— Ти звикла все робити сама? 

Вона усміхнулася краєм губ. 

— Я звикла до нього.

Пауза. Тиша в салоні стала густішою. Він не перебив. Не пожартував. Просто прийняв цю відповідь.

— Це гірше, - тихо сказав він. 
Вона повернулася до нього. 

— Чому? 

— Бо до болю звикають довше, ніж до людей.

Її серце стиснулося. Не сильно. Вона відвернулася до вікна. 
— Мені, мабуть, потрібен був сьогодні такий болючий досвід. 

— Який? 

— Дорога без гарантій. Розмова без зобов’язань. Людина, яка не намагається мене рятувати. 

Він усміхнувся ледь помітно. 

— Я не люблю рятувати. Я люблю, коли йдуть поруч. 

Машина зупинилася. Ліхтар освітлював її волосся - воно світилося теплим відблиском. Вона повернулася до нього повільніше, ніж треба. І на секунду дозволила собі дивитися довше. Голубі очі. Трохи втомлені. Але живі. 

Вона запам’ятовувала його, ніби  знала, що ця мить закінчується.

— Дякую, - сказала вона тихо. 

— За що? 

— За те, що не питав зайвого.

— За те, що не відповідав зайвого, - поправив він. 

Вона засміялася. І знову ці ямочки. Йому захотілося доторкнутися. Але він не зробив цього. 

— Ну що, військовий, - сказала вона легко, - дякую тобі за допомогу.

Він подивився на неї уважно. 

— До зустрічі, Зоряно.

Вона вже відкривала дверцята, коли зупинилася. 

— Ти так впевнено це сказав. 

— Я рідко помиляюсь із напрямком.

— Це погроза? 

— Це прогноз. 
Вона вийшла.  Холод одразу обійняв її плечі. Машина стояла ще кілька секунд. Вона не оберталася, але відчувала його погляд. Коли авто повільно рушило, їй раптом стало трохи… сумно. Ніби маленька пригода закінчилася занадто швидко і ніби ця дорога була коротшою, ніж вона хотіла. 
Вона зробила кілька кроків і все ж обернулася. Машина вже зникала за поворотом.

Тарас їхав рівно і думав лише одне:

«Це не остання наша зустріч».