Глава 5

....свого охоронця , який був лунатиком і прийшов до його дому. Він спершу не знав, що робити , але потім вирішив не будити його, а просто відвести у вільну кімнату, щоб той не вийшов з дому.

11 година того ж вечора, Міра та Віка, після того, як відлежались, пішли готувати вечерю.

-Слухай, Віка, а ти не знаєш де живе той віце-президент?- чистивши картоплю, запитала Міра

-А що? Хочеш зайти до нього на ,,каву,,- розсміялась Віка 

-Довго ще будеш знущатись з мене?

-Повір , я ніколи цього не забуду!

-Та я серйозно ,- гострим поглядом сказала Міра.

-Та добре, чесно кажучи, я поняття не маю де він живе,- відповіла Віка, сідаючи допомагати подрузі.

-Зрозуміло.

-А тобі для чого, сподобався?- запитала Віка, очікуючи відповідь ,,так,,

-Взагалі здуріла! Звісно ні! Все, забудь.

Після цих слів вони почистили картоплю, вимили її , нарізали і поставили смажити. Віка хотіла показати свої кулінарні здібності і запропонувала приготувати соус, Міра захотіла допомогти , але та категорично була проти. Після цього Віка зробила соус , а Міра досмажила картоплю.

-Ну що ж, будемо їсти,- сказала Міра.

-Спробуй мій соус,- перша запропонувала , але швидше, наказала Віка.

-Добре, але, якщо моя пам'ять мені не зраджує , то ти ніколи не вміла готувати,- відповіла Міра не хотячи пробувати соус, бо впевнена , що щось точно пішло не так, як Віка очікувала.

-Оу, все то ти знаєш. Давай, менше слів більше справ,- після цих слів Віка вмокнула картоплю в соус і запхала її прямо у рот своїй подрузі.

-Ммм, дуже смачно,- з повним ротом , сказала Міра

-Справді?

-Ні, я приколююсь , це жахливо!!!!- стримуючи сміх, відповіла Міра.

-Ну, я хоча би старалась,- невинно себе виправдовуючи, сказала Міра.

-Дай вгадаю, ти знову переплутала сіль з цукром?

-Хіба? Ой... ну, я не хотіла.

Після цих слів Міра взяла ложку і нагодувала соусом Віку.

-Фуууу, яка ж це все-таки гидота.

Потім після їжі вони полягали спати.

Наступного ранку вони попрощались і Міра пішла далі спати. 
 

Того самого ранку. Даніель прокинувся і збирався на роботу. І тут відкриваються двері спальні в якій був його охоронець.

-Доброго ранку господарю,- сказав охоронець 

-Доброго, Денис сідай за стіл,- відповів Даніель, пивши чашку кави.

-А можна питання?Що я тут роблю?

-Якщо коротко, то ти уві сні ходиш , і якось зайшов до мене в дім. Тобі пощастило , що я пістолет не взяв,- відповів Даніель, читаючи документи.

-Прошу мене вибачити, я з вечора забув випити таблетку від лунатизму,- поклонившись , сказав він.

-Щоб такого більше не повторювалося.

-Звісно, я більше не зайду до вас.

-Я не це мав на увазі, не забувай пити таблетки , і краще вже до мене заходь, ніж до когось хто може викликати поліцію або навіть вбити тебе ,- сказав Даніель.

Після того як вони поснідали, Денису подзвонив Макс і сказав , що його машина уже чекає у дворі.

-Пане, ваш автомобіль чекає під будинком.

-Добре, виходимо.

Вони вийшли з будинку , і на них чекав не лімузин, а чорний Мерседес.

-Ого, Макс вирішив мені стиль поміняти,- сказав Даніель.

Після цих слів Денис відкрив двері Даніелю і він сів в машину , а Денис на перед.

-Господарю, хочемо привітати вас з днем народження, щирі вітання вам,- сказав Денис разом з водієм.

-Дякую,- відповів Даніель.

Саме в цей момент Даніелю дзвонить телефон, невідомий номер.

-Алло?

-Ну що ж, хочу привітати тебе зі святом.

-Хто це?- запитує Даніель 

-Той , чиї слова ти чуєш останніми, я приготував тобі подарунок, гальма твоєї машини не справні,- сказав у трубку не відомий номер.

Після цих слів прямо перед ними виїжджає вантажівка.