Частина 6. Чорний мор. Розділ 6. Дух

Дена шукали в схованці з виходом під мостом, в лабораторії Грінхальда, на озері, в лісі. Не знайшли й похідних речей — меча, лука зі стрілами та мішка зі змінним одягом.

Він добре вивчив цю місцевість, а Люк нічого не знав тут, тому Ден легко заплутав сліди й сховався на болотах.

Він відчув нездужання на третій день добровільної ізоляції. Все, як говорив Грінхальд — ломота в тілі, слабкість. Чим більше прислухався до своїх відчуттів, тим твердіше ставала впевненість, що хвороба таки заповзла і поширюється.

Можна було втопитися в болоті, але болото виглядало мерзенним.

Дістав ніж і довго дивився на нього. Вбити себе ножем так само не вистачило духу. Тоді він згадав жінку, у якої Грінхальд взяв кров.

Ден прокрався до замку через таємний вхід під мостом. Залишившись непоміченим, він перебрався вночі до лабораторії Грінхальда. Добре, що свічок тут було достатньо. Знайшов залишки жовтого розчину, в який слід додавати кров хворого. Його залишалося не так багато, і якщо чорний мор потрапив у замок, такої дрібниці не вистачило б на всіх.

Записи Грінхальда лежали тут же, наче чекали на нього і він вирішив спочатку зробити новий жовтий розчин.

Лихоманка росла і заважала думати. Він все зробить і залишить на видному місці. А Лейлі напише записку. Вона колись спуститься сюди. Тут багато всього, що потрібно зберігачеві.

Кров стікала повільним струмком, і жовтий розчин відразу почав набувати зеленого відтінку.

Вона... Якби це була інша хвороба, розчин не став би смарагдовим.

Довівши рівень розчину до потрібної мітки, він відставив колбу у бік і взяв іншу.

Після третьої колби запаморочилося в голові. Ден напився води і вирішив почекати. Сил вистачило ще на те, щоб туго замотати руку та зупинити кров. «Тимчасово. Я відпочину та закінчу».

***

Ден відчув, що його хтось узяв за руку. Розплющив очі й побачив Грінхальда.

— Ти що знову твориш без мого дозволу? — суворо сказав Грінхальд, насупивши брови. — Руку порізав. Добре, що є роса трьох озер.

Грінхальд? Як би Грінхальд не хмурився і не бурчав, Ден все одно був радий його бачити.

— Але ви можете заразитися, — і тут же згадав: — Ні, Грінхальд не занедужає, він — зберігач.

Від руки, що тримала його, виходило знайоме тепло. Але у Грінхальда руки завжди були холодні...

— Доведеться тебе знову витягувати з халепи, — сказав Грінхальд. — Якщо ти, звичайно, дозволиш мені це зробити.

— Ви ніколи не просили у мене дозволу, тільки виправляли те, що я накоїв. Я знову попався із-за дурниці.

— Так, розуму би тобі не завадило б додати, — і Грінхальд дістав батіг...

«Це марення, Грінхальд ніколи мене не бив».

— Так що? Хочеш отримати те, що заслуговуєш? — Грінхальд замахнувся батогом, але чомусь не опускав його.

«Це просто маячня. У мене лихоманка і мариться всяка нісенітниця».

— Робіть, що хочете, — видихнув Ден, шкодуючи, що це все не насправді.

Він не чекав, що батіг опуститься.

Один, другий раз.

Голова ніби розкололася від болю. Ден не витримав і закричав.

Тепла рука... Єдине, що лишалося. Все зникло. Лише тепла рука і біль.

Він закрив очі й чекав наступного удару.

Його не було.

Голова стала чавунною і важкою. Він міцніше стиснув теплу руку. Її руку. Він зараз розплющить очі й побачить Ніколетту. І це буде ще одне марення. Йому знову буде боляче...

«Іди».

"Вона не чує".

— Іди, будь ласка. — Язик ледве повертався.

«Треба відпустити руку, і вона піде».

Він почав розтискати пальці, але тепла рука не відпускала. Почув схлипування.

«Ну, чому вмирати так важко?! Спочатку Грінхальд, потім Ніколетта. Навіщо його так мучать? Хто ще прийде?

Лейла. Люк. Вони теж там.

«Він приходить до тями», — подумала Лейла.

«Давай, друже. Біль — це не смерть, біль — це життя», — сказав йому Люк і звернувся до Лейли: «Вона сидить тут другу добу, може забрати її?» — Він мав на увазі Ніколетту.

Лейла похитала головою: «Вона витягла його звідти. За руку. Ти не чув? Придумала, що поки тримає його за руку, він житиме. Хіба таке можливо?

«Це не марення. Це насправді». — Ден знову стиснув пальці, щоб переконатися в цьому, і долоня відповіла новою порцією тепла.

— Де Грінхальд? — Він хотів почути її голос, тож запитав уголос.

— Я не знаю, ви приїхали без нього. — Рука Ніколетти затремтіла.

Це була перевірка на реальність. Грінхальд залишився в долині Трьох озер. Були тільки Ніколетта, Люк та Лейла. Вони чекали, що він розплющить очі.

Ден розплющив очі. Він був у лабораторії Грінхальда, тільки лежав не на підлозі, а на м'якому матраці.

— Ви випили настойку, перш ніж йти до мене?

Він дивився на них усіх по черзі, але ніхто не відповідав! "Може, це знову сон?"

— Все нормально. Ми випили настойку, — поспішив переконати його Люк.

І Лейла, і Ніколетта на всі очі дивилися на нього, не в силах повірити в те, що Ден прийшов до тями.

— Але вам все одно не можна бути тут. Я ж написав, нова буде готова лише через місяць. А старої не так багато залишалося. Гаразд, я наробив дурниць, але ж ви повинні розуміти, наскільки все серйозно!

Він відпустив руку Ніколетти, намагаючись підвестися, але зміг тільки сісти — все пішло кругом.

— Мені трохи легше. Потрібно доробити роботу. Я не хочу, щоб ви це бачили.

«Передусім, тобі треба нормально поїсти та відновити сили», — рішуче заявила Лейла, утримуючи Дена від пориву знову схопитися.

"У мене мало часу. Залишилися три колби. — Ден глянув на стіл, переконавшись, що вони стоять на місці. Далі на руку. Пов'язки та порізу не було. — Лейла залікувала росою трьох озер».

«Рана затяглася сама, — сказала Лейла. — І хвороби немає».

«Чого б це вона затяглася сама?» — Ден ще раз подивився на свою руку. Він, здається, знав відповідь, але не міг у неї повірити.