Частина 6. Чорний мор. Розділ 1. Страшна новина

Грінхальд поселив Лейлу в тій кімнаті, де раніше жила Ніколетта. Лейла переставила тут все на свій лад. З'явилося ліжечко для Люка.

Гюнтеру, як би він цього не хотів, довелося дозволити Артуру проводити час разом з Лейлою і Деном. Артуру просто не було іншого застосування. Решта членів банди Гюнтера або ледарювали, марнуючи час грою в кості, або практикувалися у своїх бойових навичках.

З Артура вийшла непогана нянька для Люка. Малюк відразу відчув ставлення Артура до себе і поруч з ним майже не вередував. Щобільше, за кілька тижнів їхнього спілкування Люк почав говорити деякі слова. Його мама не могла навчити його цього.

Ден придивлявся до Люка, намагаючись зрозуміти, як у маленькій дитині може проявляти себе дух, але нічого особливого не знаходив. Маля поводилося абсолютно так, як поводяться діти його віку — весело грав з Артуром і плакав, коли його щось не влаштовувало.

Він був у гарному настрої, коли був ситий. Він сердився, коли йому не давали зробити щось, на його погляд, цікаве. Що цікаве? Залізти у брудну калюжу; кинути на підлогу будь-який предмет, що потрапив під рукою, і перевірити, чи розлетиться він на дрібні шматочки або тільки задзвенить; підповзти до каміна і взяти вогник, що горить, — такий яскравий і красивий. У ньому не було жодної краплі мудрості!

Артур швидко освоївся на новому місці. Йому тут подобалося. Скільки він себе пам'ятав, вони постійно кудись їхали. Його змушували жебракувати. Він ходив серед чужих людей цілий день і часто боявся повернути. Його били щоразу, коли він повертався з порожніми руками, але він все одно повертався, бо зовсім піти не було куди. Тут же життя виявилося абсолютним контрастом тому, до чого він звик. Від кам'яних стін замку віяло теплом і комфортом. У тому крилі, де жили люди Гюнтера, Артур з'являвся ближче до ночі, коли всі лягали спати. Цілий день він міг знаходитися де завгодно. Йому нескладно було розважати маленького Люка, навіть цікаво і затишно, ніби Люк його брат, а Лейла їхня мама. Дена він розглядав у ролі старшого брата. А на роль батька скоро вималювалася кандидатура Конона.

Конон закохався в Лейлу по вуха і не приховував це. Лейла зачаровувала всіх чоловіків. Майже кожен з розбійників банди Гюнтера проводжав її поглядом, але Конон швидко дав зрозуміти всім, що Лейла — не їхнього поля ягода. Лейла була вдячна йому за це, хоча почуття у відповідь до Конона не відчувала. Вона давно зробила свій вибір. В глибині душі вона сподівалася, що Люк знайде її, або вона знайде його, або Грінхальд, кінець кінцем. Вони повернуться в долину і забудуть про все страшне, що трапилося з ними в цих краях.

Великий і грізний Конон одразу отримав авторитет серед розбійників. Підготовка до нападу військ графа повністю лягла його плечі, і він гідно тримав цю ношу. Зміцнювалися стіни, точилися мечі та ножі. Ввірені йому воїни на задньому дворі щодня відточували свою бойову майстерність, борючись один з одним і з мішками, набитими соломою. До цих тренувань він швидко долучив і людей Гюнтера. Спочатку це викликало невдоволення у їхніх лавах, але під вольовим натиском Конона вони у плані бойової підготовки швидко перейшли під його командування.

Знайшлася робота і для Дена. Він колов дрова на кухні, працював у кузні. На озброєнні захисників замку були переважно мечі, ножі та списи, які годилися тільки для ближнього бою. Але для оборони фортечних стін краще підходила зброя для дальнього бою — луки та арбалети.

Виявилося, що люди Гюнтера майже не вміли користуватися такою зброєю, та й в замку її не вистачало. Для Дена ж вміння користуватися стрілами, як і ножем, було життєво необхідним тоді, коли довелося зимувати в долині разом із вовком. Це була хороша школа виживання, тож тепер він міг поділитися здобутими навичками з іншими досвідченішими воїнами.

Ден міг потрапити в ціль з великої відстані, а з малої — майже не прицілюючись. Здивований був навіть Конон, що особливо втішило самолюбство Дена.

Якось Рудий обійшов мішень і присвиснув.

— Як ти це робиш? Покажи.

В результаті Конон призначив Дена тренувати лучників.

Гюнтер вважав за краще дотримуватися нейтралітету, хоча сердився на Дена. При першій же їхній випадковій зустрічі у дворі замку він ковзнув поглядом по шиї Дена, і, не побачивши там жодного сліду від мітки, яку йому залишив, насупився. «Зовсім непрості ці старий з хлопчиськом і дівчина». Придивляючись до Дена, Гюнтер став помічати незвичайні дрібниці у спілкуванні Дена з Лейлою. Короткі погляди, ледь помітні жести, наче вони беззвучно перемовлялися. Гюнтер згадав, що раніше поряд з Деном був вовк, може, він перевертень? Він дочекався повного місяця, розраховуючи, що Ден зникне на ці дні десь у лісі й там витиме на місяць. Але випав досить глибокий сніг, і мало того, що Ден постійно траплявся на очі, так і вовчих слідів в окрузі не було помітно. Схоже, вовки у цих місцях взагалі не водилися.

— По яких справах пішов твій вовк? — спитав він якось Дена, коли вони в черговий раз випадково зіткнулися у дворі.

Зайнятий своїми думками, Ден не відразу зрозумів, що хоче Гюнтер.

— Він знайшов подружку, — відповів після невеликої паузи. — А що?

— Та так. Він, напевно, міг бути хорошим сторожовим псом.

— Він вовк, а не пес. Хоча дійсно, міг би допомогти у випадку нападу.

Ден часто думав про друга, сумував за ним, тому зітхнув і пішов далі, не дослухавши, про що подумав Гюнтер.

«Він говорить про нього, як про людину. Свята діво! З ким я зв'язався? Ні то людина, ні то звір, на якому рана гоїться за лічені дні, не залишаючи сліду. Глухоніма дівка з поглядом, що пробирає до кісток, і старий Грінхальд, який і не приховує, що знайомий з чаклунством. Спробуй чимось не угоди, і перетворять на черв'яка або жабу».

Пропозиція Грінхальда заховатися від помсти графа за стінами його замку в той час, коли вони зазнали такої ганебної поразки, здавалася досить доречною. Але Гюнтер ніяк не розраховував, що їм доведеться тут зимувати.