Частина 4. Ніколетта. Розділ 5. Рішення Грінхальда

Весь наступний день Ден провалявся на ліжку. Він лежав і дивився в стелю не маючи сил нічого робити. Чекав, що Грінхальд накаже Конону його висікти чи зробить це сам. Або хоч би докорятиме, що не виправдав його надій, порушив його плани та не гідний бути зберігачем. Натомість Грінхальд зачинився у своїй кімнаті й не вийшов на вечерю.

Ден спустився у великий зал і побачив за столом тільки Ніколетту у вуальці та рукавичках! «Невже Грінхальд повернув усе назад? Він уже колись зробив так, що вона все забула».

Ден сів на своє місце, намагаючись зрозуміти, про що вона думає, але навіть без заглядання в думки дівчини скоро з полегшенням зітхнув, бо та тихо запитала:

— Тобі не перепало?

Ден заперечливо мотнув головою, але вона не повірила, подумавши, що Ден не зізнається.

— Чому ти не знімеш це? — він поставив зустрічне запитання, маючи на увазі рукавички та вуаль.

— Пан Грінхальд попросив мене поки що ходити так. А Люсії наказав мовчати, щоб слуги не дізналися.

У цей час принесли їжу, повіяло запахом смаженого м'яса. Ден тільки зараз відчув, що голодний. Ті ж думки прийшли й до Ніколетти, і вони обидва з апетитом стали уплітати свою вечерю.

Хлопець, який подавав м'ясо, єхидно посміхнувся, і Ден виразно почув його думки, від яких ледь не подавився: «Я б на його місці не повівся на жабу, тим більше провести з нею всю ніч. Хіба що тільки в повній темряві й з п'яних очей».

Він і до цього не раз чув невтішні відгуки слуг про зовнішність Ніколетти. На його адресу теж долинали подібні відгуки: «замучилась міняти йому постіль, вічно з брудними ногами лягає спати» або «мало одного чаклуна, так ще й інший схиблений».

Грінхальд привчив його не реагувати, мотивуючи, звичайно, по-своєму: «барани ніколи не полюблять вовків, навіть якщо вовк сам рватиме траву і соватиме їм до рота».

Ден зачекав, поки хлопець вийде з порожніми тарілками, і пішов слідом за ним. «Не вистачало ще таких пліток».

Помітивши супровід, хлопець зупинився і повернувся до Дена, кланяючись:

— Що вам завгодно, пане?

Ден озирнувся — чи немає нікого, і так близько підійшов до слуги, що той позадкував, упершись у стіну. Хлопець був трохи вищим, але вужчим у плечах.

— Будеш розпускати плітки — приріжу або втоплю в озері, — процідив крізь зуби Ден.

Хлопець не на жарт злякався і пробелькотів тремтячим голосом:

— Пробачте, пане, я ні в чому не винен, я нічого поганого про вас не говорю.

Слова пролунали фальшиво, від чого Ден ще більше засмутився.

«Я стаю схожим на Грінхальда».

Коли повернувся, Ніколетта вже пішла, і йому нічого не залишалося, як знову піднятися у свою кімнату і завалитися в постіль.

Загрози Дена ні на кого не подіяли. Вже наступного дня в замку всі від конюха до куховарки обговорювали новину про те, що молоді пани провели ніч разом, отже, Грінхальд і граф їх або обвінчають, або повісять, а, швидше за все, Дену переріжуть горло, а Жабу закриють у монастир.

Чутки долетіли до Ніколетти, і вона знову закрилася у своїй кімнаті.

Ден не витримав і пішов сам до Грінхальда.

Той був у себе і щось писав довгим гусячим пером.

Ден зупинився у дверях.

— Заходь, — почув стримане запрошення. Грінхальд навіть не глянув у його бік, зосереджено продовжуючи свого листа.

Ден зайшов і сів на стілець. Вклинитися в потік думок Грінхальда відразу не вийшло.

— Мені потрібна твоя допомога, — несподівано сам звернувся до нього Грінхальд, розвернувшись усім тулубом.

— Я прийшов, щоб спитати, — почав Ден, але Грінхальд рішучим жестом перебив.

— Я не налаштований обговорювати ці дрібниці. Ти мені допоможеш дещо перенести у схованку. Так, щоб жодна жива душа не помітила. Найближчої ночі. Я повернуся надвечір і зайду за тобою. Сподіваюся, за час моєї відсутності нічого більше не станеться?

Відповідь він не чекав. Згорнувши лист, який щойно писав, Грінхальд сховав його в складках одягу і швидким кроком попрямував до дверей, запрошуючи Дена зробити те ж саме.

***

Як і обіцяв, Грінхальд зайшов увечері й забрав Дена в бібліотеку.

Судячи з усього, Грінхальд реально готувався до нападу війська графа, розглядаючи шанси на свою перемогу як мінімальні.

— Він давно націлився на мій замок. На жаль, він відчув у мене реального суперника, а своїм суперникам він не дає шансу. Йому потрібна безмежна влада. Він любить владу більше, ніж своїх дочок. Хоча до дочок, якщо ти помітив, ставиться дуже трепетно.

За одним із стелажів була вузька ніша, що закінчувалася крутими сходами вниз.

Спустившись, вони опинилися в невеликому приміщенні без вікон. Це і була схованка.

Грінхальд запалив свічку і став знайомити Дена з вмістом схованки.

— Тут гроші, на саме необхідне, тобі вистачить. Цей документ підтверджує, що ти мій спадкоємець. — Він показав згорток на одній із полиць. — У цьому місці ми складемо деякі книги. На жаль, більшість бібліотеки загине. Там покладеш те, що тобі потрібно з моєї лабораторії, але все переносити не треба. Вхід до неї я замурую. Коли з'явиться нагода, ти завжди можеш його розібрати. Вхід із бібліотеки я теж закрию. У схованку можна потрапити ззовні, — Грінхальд показав на двері на протилежному боці від тих дверей, якими вони зайшли. — Другий вхід під мостом, він трохи привалений, але ти його знайдеш. — Грінхальд давав вказівку Дену, ніби це було щось звичайне, ніби він збирався виїхати на якийсь час, а Ден повинен буде господарювати й стежити за порядком. — Слуги розбіжаться, — вів далі Грінхальд, тож сходи на кухню і подивися, як печеться хліб. Харчі сюди переносити не будемо — займе занадто багато місця. Борошно та інше ти завжди можеш купити та привезти. Прив'яжеш коня десь у лісі недалеко.

— А ви? — не витримав Ден.

— Я намагатимуся обороняти свій замок. Моя охорона мені віддана. Швидше за все їх вб'ють, але якщо хтось залишиться в живих, можеш на них розраховувати.