Частина 4. Ніколетта. Розділ 3. Молода кров

— Молода кров — хороший засіб, — зауважив Грінхальд у розмові з графом під час чергового його візиту.

Граф вжахнувся, подумавши, що чаклун варить зілля з крові молодика, що живе у нього, і напуває ним дочку.

Вони стояли біля вікна, спостерігаючи за тим, як унизу у дворі проходив черговий урок бою на мечах, і Конон марно намагався вибити меч з рук Дена.

Ніколетта сиділа на лавці й з азартом спостерігала за поєдинком. Одного разу вона навіть заливисто засміялася, на що й звернули увагу Грінхальд і граф, розмовляючи біля вікна.

— Я маю на увазі, що спілкування з однолітком вплинуло на юну графиню навіть краще, ніж я очікував. Почався справжній процес одужання.

— Але її зовнішній вигляд, як і раніше, жахливий. — Видно було, що граф не налаштований так оптимістично: — І одноліток цей, як ти його називаєш, мені, як і раніше, не подобається.

— Однак, ваша вельможність, ви дали добро на це спілкування. Я ніколи не посмів би робити будь-що, що стосується вашої дочки, без вашої на те згоди.

— А як же. Ти ж наплів мені три мішки гречаної вовни про видіння. Ніби цей хлопець визволить мою дочку з якогось там панцира, — граф не приховував роздратування. — Щось я не бачу поки, щоб її зовнішність змінилася.

— Все свого часу, ваша вельможність. Зірки завжди кажуть правду. Повірте старому чаклунові. Як бачите, я зробив майже неможливе, її душа ожила.

— Не ображайся, старий, — граф трохи пом'якшав. — Але коли я бачу, як він перед нею підносить себе, мені, як і раніше, хочеться його задушити.

— Це лише батьківські ревнощі. Насправді це та сама іграшка, якою грала пані Агнія. Зауважу, ваші люди його добре натренували догоджати вашим дочкам.

— Пам'ятаю, Агнія істерику влаштувала, коли він втік.

— Я гадаю, вам не варто переживати. Вони обидва під моїм повним контролем. До того ж, вибачте, ви самі відзначили, що зовнішній вигляд панни Ніколетти бажає бути кращим. Повірте, він отримав чіткі інструкції — що і як повинен робити, а чого робити не повинен. Натомість він має безтурботне існування. А це, погодьтеся, чимало порівняно з тим, що він мав раніше. І звичайно я сказав, що ви не проти його задушити, якщо щось буде не так.

— Ось-ось, можеш сказати це йому ще раз. І скажи моїй доньці, що я чекаю її у своїх покоях.

Граф ледь помітно кивнув у знак прощання й пішов.

“У своїх покоях, — подумки невдоволено відмітив Грінхальд. — Покої вже привласнив, хай йому грець.”

Грінхальд послав слугу за Ніколетою, а сам ще якийсь час стояв біля вікна.

Тренування закінчилося. Ніколетта побігла до батька.

Ден відчув погляд Грінхальда й повернувся в його бік, піднявши голову. Грінхальд кликав до себе.

***

— Поки не поїде граф — посидь у себе, або в бібліотеці, або деінде, тільки не попадайся йому на очі.

— Що трапилося?

— Ти переграєш.

— Не розумію...

— Не розумієш? Так напруж мізки!

Грінхальд явно був незадоволений, але Ден дійсно не міг розібрати, що відбувається в його думках.

— У чому я завинив?

— Я тебе просив поговорити, прогулятися кілька разів, а ти що твориш?

Зрештою, він зрозумів, що Грінхальд розлютився через його ставлення до Ніколетти.

— Я не граю. Я обрав її, а вона мене.

— Це нісенітниця! — гнів Грінхальда наростав. — Що означає обрав?! Це я тебе обрав! І ти повинен робити те, що я кажу!

За весь час перебування тут Ден вперше бачив його настільки розлюченим. Грінхальд не міг заспокоїтися:

— Зберігач обирає служіння своєму роду! Ти не знаєш про це? Ти думаєш, я не хотів завести сімейство? Я чекав тебе. Я розіслав людей на всі сторони світу, щоб знайти їх. І я знайду! Навчених горем, нещасних, заблукалих. Знайду і приведу сюди, хочуть вони того чи ні! А якщо мій час спливе — це зробиш ти! — Зробивши невелику паузу, щоб перевести подих, Грінхальд показав Дену на двері: — Підеш до себе і подумаєш.

***

"Подумаєш". Ніби він мало думав про це. Те ж саме писала в посланні Сивілла. Вони обидва вимагали від нього майже неможливе. Чому від нього? Він просто відбився від усіх. Сам заблукав. Він намагався. Але Грінхальд сам сказав, що всі його спроби заздалегідь були приречені на провал. Чого ж він хоче тепер? Він все виконує і багато в чому досяг успіхів. І чому він повинен чимось жертвувати, не будучи ще зберігачем?

Про роль зберігача Ден знав все. Про це говорила Сивілла, про це було написано в її книгах. Зберігач повинен дбати про всіх однаково. Сім'я звужує коло турбот, від чого можуть постраждати інші. До того ж при народженні дитини дух зберігача переходить до неї. А безпорадне створіння саме потребує турботи й не може оберігати інших. Рід стає вразливим.

Що дає цей дух крім відповідальності?

Дух безсмертний, — було написано у книзі. — Він переходить від однієї людини до іншої, загострюючи її слух, зір, розум, розширюючи можливості. Сильні духом здатні захистити інших, бо невразливі.

Грінхальд розуміє більше й знає більше, тому що він носій духу. Був би цей дух у нього, Дена, як би він ставився тоді до Ніколетти? І як він ставиться зараз? Чому коли вона поряд, час пролітає непомітно? Його власні зір, слух, та й розум, напевно, притуплюються. Все довкола ніби перестає існувати. Тільки її сірі очі. Вони запам'яталися ще з першої зустрічі в замку графа. Коли вони веселі, йому добре. Коли наповнюються сльозами — він готовий на що завгодно, тільки аби цих сліз не було.

Книга права. Поряд з Ніколетою він перестає думати про інших, а Грінхальд ніколи не переставав.

А якщо вони так нікого і не знайдуть? Якщо згинули всі? Не буде Грінхальда, дух перейде до нього. І він знову залишиться один, як у долині та навіть без вовка. Кого йому тоді оберігати?

Наставник і на це питання знав відповідь:

— Ти не залишишся один. Як мінімум залишиться в живих ще один зберігач. Дух дає здатність вижити в найважчих ситуаціях. Він не піде, якщо не буде до кого.