Частина 3. Самотність. Розділ 1. Додому

Минуло чимало днів, поки Ден дістався до того місця, де добре проглядалася ущелина і Чортовий палець. Він побоювався добиратися додому вдень і обходив селища, що траплялися по дорозі. Іноді питав дорогу у тварин, що паслися біля селищ — коней, корів, кіз, але ті, як правило, мало що знали, бачачи у своєму житті не більше, ніж пасовища, на якому паслися і хлів, де бували вночі та в негоду.

Можливо, він йшов не найпрямішим шляхом і довше, ніж можна було б іти. Було голодно.

Випробування, яке довелося пережити, зробило Дена дорослішим. Ховаючись вдень десь у заростях, він багато міркував про те, що колись казала Сивілла. Багато з цих людей злі, жорстокі та нещадні, якими бувають навіть не всі вовки. Чи це означає, що вони перетворилися на звірів? У них не росли пазурі та шерсть, але вони могли влаштувати полювання на собі подібного, причому беззахисного, як це зробили з Майклом. У Жанни не здригнулася б рука, щоб убити його, і у графа, мабуть, теж, а ще у тих, які посадили його в клітку і сміялися, коли Ден просив відпустити.

Ці люди не всі були однакові, але ті, хто відрізнявся від інших, довго не виживали: Джон зірвався з даху, дівчинку, що допомогла йому вибратись з башти, наздогнала страшна хвороба.

Тут, за межами долини, напевно, щось відбувалося з людьми. Це могла бути дуже заразна хвороба, від якої немає ліків, як та, що приходила колись узимку в печеру та вбила найслабших. Ця хвороба не вбивала людину до кінця — лише забирала можливість розуміти одне одного. Таке, напевно, може статися і з ним — або ти гинеш, або стаєш таким, як усі. Цей висновок став ще однією причиною, чому Ден уникав найменших контактів з людьми. Він вирішив, що може принести хворобу з собою в долину Трьох озер. Хоча, може, він уже хворий? Тоді він все розповість Сивіллі, і вона вирішить, що з ним робити далі.

Дорогою Ден часто уявляв, що буде, коли він повернеться. Як розповість про все. Як добре буде йому, коли притиснеться до мами та батька. Лейла теж зрадіє, а Люк, може, навіть позаздрить — нікому не вдавалося побувати по той бік від Чортового пальця і повернутися. Рада старійшин може викликати і звинуватити у порушенні закону. А Сивілла бурчатиме, що надто багато покладала на нього надій, і він мало не підвів її. Він запитає в неї, як вилікувати ту дівчинку, хоча... він не збирається повертатися до «чужих» людей.

***

Те, що Ден побачив, підійшовши до селища, не збіглося з жодним уявленням. Лив дощ, але він не став перечікувати його. Летів, ніби на крилах: «Вдома висохну і зігріюся, скоріше б уже».

Проте селище виявилося повністю порожнім.

Ден не вірив своїм очам. Ворота — відчинені. Вітер зі скрипом ганяв їх з боку в бік.

Ден кинувся до своєї хатини, перевірив кожен куток - нічого. Немає посуду, немає зброї, ніяких речей взагалі.

"Вони в печерах", — спробував заспокоїти сам себе, але серце від цього битися спокійніше не стало.

На щастя, в каміні залишалося кілька сухих полін. Він розвів вогонь і тільки тоді трохи заспокоївся. Від вогню виходило знайоме домашнє тепло, відганяючи тремтіння і нагадуючи про страшенну втому. Заснув на підлозі біля вогнища.

Прокинувся від холоду.

Настав ранок. Дощ закінчився, залишивши мокрим усе довкола. Тільки тепер Ден зрозумів, що люди покинули селище досить давно — виднілася стара пожовкла трава, що залишилася з осені, — вона росла там, де зазвичай була майже повністю витоптана. Де-не-де навіть пробивалася поросль молодих дерев. Як давно він тут не був?

Пронісся порив холодного вітру, знову зарипіли ворота. Ден зіщулився, чи то від холоду, чи то від почуття тривоги, що наринуло з новою силою. Вигляд покинутого селища справляв гнітюче враження.

Він обійшов кожну хатину і скрізь зустрів мовчазну порожнечу. Подекуди залишилися речі, що, вірогідно, виявилися непотрібними. Ден знайшов стару, порвану в кількох місцях куртку, яка була завелика на нього, але все ж таки непогано зігрівала. Тут же валявся старий дерев'яний кухоль з тріщинами в кількох місцях.

Дуже зрадів знайденому луку — сам він такого точно зробити не зміг би, а краще натягнути тятиву можна було спробувати.

У кузні знайшов наконечники для стріл. Очевидно, їх залишили, бо ті були не зовсім рівні, але на перший випадок згодяться й такі.

Несподівано він згадав, як стріляв із лука, коли жив у замку. Чергову гру Агнії. Він тоді легко переграв усіх. Зрозумів, що зробив помилку, але вже було пізно. Агнія розлютилася, зламала свою стрілу, причепилася не вість за що до Марії, і ту вкотре залишили без обіду.

Ден постарався відігнати непрохані думки. Весь цей довгий час, поки він діставався додому, спогади про замок графа Зальцького з'являлися дуже часто і здебільшого неприємні.

Кілька разів снився той самий сон, ніби не Джон, а він летить з даху, падає, навколо збираються люди. Він розплющує очі й з жахом бачить перед собою незнайоме зморшкувате обличчя — не таке, як у всіх, а з відкритими, бездонними очима.

У хатині Сивілли вдалося знайти більше цінних речей — дещо з одягу, посуду, трави, навіть невеликий ніж — ніби Сивілла пішла зовсім ненадовго. А найголовніше, він знайшов у схованці усі три книги. "Як вона могла піти, не забравши їх?" Обережно витер з них пилюку і поклав назад. Він подумав, що люди пішли недалеко, якщо Сивілла залишила книги тут, і ця думка значно покращила настрій — він знайде їх, і все буде як раніше.

***

На печери Ден натрапив не одразу. Не знав дороги й повертався кілька разів до того самого місця.

Зрештою, знесилений від майже постійного голоду та відсутності відпочинку, він вийшов до знайомого місця на краю скелі, з якого добре було видно Чортів палець. Серце знову забилося з шаленою швидкістю. Тепер він уже точно знайде печери.

Людей у них теж не було. Це він зрозумів, навіть не встигнувши ще підійти до провалу входу. Відсутні знайомі звуки та запахи. Натомість відчув запах, що раніше наводив на нього жах. Коліна зрадливо затремтіли — чи від того, що відчув запах вовка, чи від того, що майже не залишилося сил.