Частина 1. Долина Трьох озер. Розділ 4. Новий учень

Вовки не стали штурмувати селище. Вони знали, що люди мають вогонь, з яким зубами не впораєшся, і що міцні стіни навколо селища їм не подолати.

Вони взяли селище в облогу, вирішивши, що якщо не дати людям з нього вийти, то врешті-решт люди вимруть з голоду.

Кілька десятків вовків постійно перебували поряд із селищем, огортаючи його виттям. Від цих звуків Ден спочатку здригався, але потім поступово звик.

Поки вистачало їжі, люди воліли не вступати у бій із вовками. Але минув тиждень, другий, наближалися холоди, а вовки не йшли. На зміну одним приходили інші та, зрештою, настав час добувати їжу.

Чоловіки збиралися на полювання майже так, як завжди. Єдине — оснастилися великою кількістю зброї та не взяли наймолодших. Люк і кілька таких, як він хлопців, невдоволено хмурилися, проводжаючи разом з усіма тих, кому судилося піти за здобиччю. Ден уявляв, як батько візьме його з собою. Йому зовсім не було б страшно поряд з батьком, і він уже дечому навчився. Він би впорався не гірше за Люка.

Хельга, яка була поруч і відразу ж почула роздуми сина, підтягла його до себе і міцно притиснула, начебто намагаючись не пустити.

Першого разу чоловікам вдалося прорватися через вовчий кордон. Вони принесли з собою достатньо їжі, хоч її й не могло вистачити надовго. Можливо, вовки переоцінили свої сили. Багато хто з них був убитий і поранений. Люди повернулися також не всі цілі, але всі живі!

Сивілла, охаючи та крекчучи, обходила поранених. Разом із Лейлою вони кілька днів тільки й займалися тим, що обробляли рани та напували зіллям постраждалих.

Теодору вдалося уникнути глибоких ран, хоча те, що було на ньому одягнене, вже не можна було назвати одягом. У багатьох місцях він був роздертий на шматки.

— Нічого, — Хельга як ніколи дбайливо допомагала чоловікові роздягатися. — Я все це викину.

Вона оглянула міцне тіло чоловіка з усіх боків, і тільки-но остаточно переконавшись, що він цілий і неушкоджений, сіла на лаву біля столу, обхопивши голову руками.

Їм не треба було слів, щоб зрозуміти стан один одного. Теодор примостився поруч, міцно обійнявши дружину, і вони ще довго так сиділи мовчки.

Ден не став їм заважати. Напруга, що панувала в селищі, всі ці дні не залишала і його. І зараз, увечері, коли батько повернувся живим, можна було нарешті розслабитись. Він ліг поруч з маленьким братом, благо той уже спав, обійняв його і заплющив очі, вирішивши, що про все розпитає батька завтра.

***

Декілька днів у селищі відчувалося загальне пожвавлення. Люди багато розмовляли, посміхалися, жартували. Хлопчаки жваво обговорювали підсумки бою, навперебій хвалячись сміливістю та силою свого батька чи брата. Ден також не відставав від інших.

— А мій батько одного схопив за горло, а другий на нього навалився. А він тоді йому ножем прямо в серце!

— А мій брат знаєте скільки вовків убив? Більше всіх!

— А мені батько приніс такий величезний вовчий зуб!

— А мені, — повз Дена пройшла Лейла, і він мимоволі запнувся. За тим покинув компанію хлопчаків і підбіг до неї.

— Я можу допомогти?

Було видно, що вона втомилася.

— Принеси води. — Лейла віддала йому порожній глечик і повернула до хатини Сивілли.

Ден щодуху помчав до колодязя. На зворотному шляху трохи забарився, не наважуючись зайти, але виявилося, що Сивілли вдома не було, і Ден, наважившись, поспішив до Лейли віддати воду.

На вогнищі каміна в казанку кипіло щось із різким п'янко-солодким запахом. Лейла зняла варево з вогню і поставила інший казанок, в який налила воду, яку приніс Ден.

— А що це? — Ден втягнув носом солодкий запах.

— Це синя брезель, вона зменшує біль і надає сили.

— Хіба вона синя? — Ден придивився, нахиляючись до варева.

— Обережно, не перекинь! — Лейла зупинила його рукою. — Вона не синя, вона так називається.

— А-а. — Ден відійшов від вогню. — А Сивілла скоро прийде?

— Не знаю. Вона ходить по хатинах. У Геша глибока рана, а вовчі укуси повільно гояться. Доводиться поратися.

— А роса трьох озер? Пам'ятаєш, коли мене вкусило вовченя, мама сказала, що якби я одразу побризкав росою трьох озер, то не залишилося б шраму.

— Ні, росу трьох озер можна використовувати при поверхневих порізах та саднах. А глибоку рану Сивілла спочатку змащує живоростом, потім треба часто міняти пов'язки, щоб вона не нагноїлася, потім треба дивитися, коли настав час зшивати краї, а потім уже росою, щоб не було шраму.

Ден не зміг утриматися, щоб не захопитися:

— Ти стільки знаєш!

— Деніел, це найпростіше, що мені потрібно знати. Мені ще треба стільки вивчити! Ось дивись. — Вона дістала з найближчої полиці щось загорнуте в тонку шкіру і поклала на стіл. — Це книга. Дивись, яка вона товста. Скільки тут всього записано. У Сивілли таких три. А я ще так повільно читаю!

— Читаєш? — Ден вперше чув про «читання».

— Я вже давно вчуся, але в мене ніяк не виходить так, як у Сивілли. Така книга може розповісти про всілякі рослини та про багато всього іншого.

Ден з побоюванням подивився на те, що Лейла назвала книгою. Вона складалася з великої кількості шматків невідомого йому матеріалу, скріплених разом. Та книга точно не була живою. Як вона могла щось розповісти?

Лейла стала пояснювати:

— Я теж спершу так подумала. Але виявляється, можна перетворювати слова на написи. Ось дивись, це слово горіх, а далі — вода. — Лейла показала намальовані знаки.

Від подиву Ден не знав, що й сказати.

— Гаразд, — Лейла закрила книгу. — Треба перелити брезель у глечик. Візьмімо казанок разом, бо він гарячий — я завжди обпікаюся.

— Що? — Ден не встиг швидко відволіктися від того, що щойно показувала Лейла.

— Ти допоможеш мені?

— Так, звичайно.

Ден допоміг зробити Лейлі те, що вона хотіла. Потім вони розкладали по полицях трави, доки не почули за спиною грізне бурчання Сивілли: