15

Діана.

— І як тобі? — Євген посміхався і в передчутті закусив губу. Мені хотілося ще подражнити його, але я вирішила цього не робити.

— Насправді… неймовірно смачно, — я зʼїла ще одну ложку морозива, — ніколи б не повірила, що воно домашнє. Це ніби десерт в найкращих італійських ресторанах.

— Це ще рецепт моєї бабусі, — він тепло посміхнувся, — вона вигадала його, коли я був малий. І в нас не завжди була можливість купувати солодощі. Але… давай не будемо про погане.

— Насправді це… мило… — я легенько посміхнулась і повернула голову до Поліни, що радісно махала ручками, торкаючись іграшок на своєму килимку. Мене на мить охопила якась тривога від того, що раптом я теж колись не зможу купити своїй дитині щось смачне.

— А де Єгор? — Євген обережно поцікавився, але здається, йому було це справді цікаво.

— Я не знаю, — я лиш знизила плечима, — ще з самого ранку кудись зник, тільки чула, як голосно гримнули двері.

— Це через мене? — він відвів погляд, — ви посварилися? 

— Ні, ти що, — я мʼяко поклала свою долоню зверху на його руку, — це взагалі тебе не стосується. Тобто… Єгор навіть нічого не казав. Не хвилюйся, все добре.

— Я просто не хочу, щоб ти якось страждала через це… У нас з ним не найкращі стосунки і він може зриватися на тобі. Я не кажу, що Єгор поганий, але…

— Повір, я знаю, — я коротко посміхнулась, — чудово знаю, яка він людина та що від нього очікувати. Не хвилюйся, я вмію захищатися.

— Саме це мене і непокоїть… — Євген міцніше стис мої пальці, — я не хочу, щоб ти захищалась. Я… Діано, це так важко пояснити. Мені ще ніколи не видавалось розмовляти з кимось на такі теми. Ти перша дівчина, яка… в яку я закохався так сильно.

— О… — я вигукнула, випадково перебиваючи його. Серце затріпотіло, але прислухавшись до своїх відчуттів, це було трохи не так, як мені здавалося, повинно бути.

— Тому я так хочу, щоб ти почувала себе спокійно, в безпеці. І не можу зрозуміти, чи поряд з Єгором таке можливо. Звісно… звісно я б хотів, щоб ми були разом. Ну, тобто… жили разом і… — я бачила, як часто підіймається його грудна клітка, як сильно Євген хвилюється і це здавалось мені милим. Та водночас, те, що він говорив було приємним, але я чомусь не хотіла цього чути. Тому я обережно звільнила свою долоню з-під його пальців та сховала руки під столом.

— Мені дуже приємно це чути, правда… Але все так складно. Тим більше, у мене є дитина і…

— Це взагалі не проблема, — Євген розвів руками, дивлячись мені в очі, — я готовий на все заради тебе… заради вас.

— Євгене, я… будь ласка, давай не будемо поки про це говорити, — хотілося кудись сховатися від його погляду, від цих розмов. І я бачила, що він розумів це, але намагався не подавади виду.

Між нами повисла дещо незручна мовчанка. Щоб не почуватися максимально незручно, я опустилась на підлогу поряд з Поліною. Євген наче щось обдумував і закрився в собі. Я почувалась трохи ніяково, наче чиню неправильно. Але все-таки розумію, що ці стосунки ніколи не стануть справжніми. З Євгеном дійсно легко, спокійно та цікаво, але на цьому все й закінчується. Він для мене просто друг, який зʼявився в дуже потрібний час та зміг привести мене до тями. І як же це егоїстично так ним користуватися. Тому я й не можу давати йому шанс, не хочу… Євген точно заслуговує на краще, а я повинна врешті дбати про себе сама. 
Мовчанка затягнулась, аж поки не гримнули вхідні двері. Єгор і далі шкутильгаючи, прийшов до кухні та цілковито байдужим поглядом глянув на нас з Євгеном, а потім просто мовчки пішов, зачинившись у своїй кімнаті. Він поводився занадто дивно, але я не могла зрозуміти, в чому справа. Я не наважилась запропонувати хлопцеві залишитися, а сам Євген поспіхом почав збиратися та йти. Мабуть, вони з Єгором справді не в найкращих стосунках. Я тримала на руках доню, поки проводжала його. На мить Євген зупинився, завмер біля мене і я чекала, що знову відчую його поцілунок на своїй шкірі. Але нічого не було. Він просто швидко попрощався та пішов. Коли зачинились двері, я відчула якийсь дивний холод. Він був не справжнім, але я добре його відчувала. Ніби це був насправді кінець і Євген прочитав кожну мою думку. Та мабуть це й на краще. Впевнена, він точно буде щасливим. 
Я тихо підійшла до кімнати Єгора та обережно привідкрила двері. Він сидів на ліжку, щось перебираючи у своїй сумці та читаючи якісь папери. Його обличчя було таким зосередженим, ніби йому боляче. В голові я почала перебирати всі варіанти, що такого могло статися з ним, але Єгор занадто непердбачуваний та таємничий, щоб можна було так легко вгадати.

— Що ти робиш? — його голос прозвучав різко, від чого я аж підскочила, бо занадто поринула в свої думки. Він помітив мене в дверях та за декілька кроків опинився поряд. — Ти слідкуєш за мною?

— Я просто хотіла дізнатися, чи все добре, — я зробила крок назад, щоб Поліна не відчувала його агресії.

— Все прекрасно, — він фиркнув, — вже провела свого бойфренда? Невже не захотів залишитися на вечерю?

— Припини, — я гучно видихнула через ніс, — ми не пара. І ніколи не будемо нею.

— Та невже? — брови Єгора підскочили догори в щирому здивуванні.

— То ти скажеш, що сталося? — я не відступала, — і не вигадуй, що все добре. Я чудово бачу, що ти щось приховуєш від мене.

— Ну раз приховую, — Єгор втомлено провів рукою по обличчю, — то залиш мене в спокої.