13

Діана.

— Це так… неочікувано, — я міцно стисла в руках квіти і відчула, що мої щоки дещо почервоніли. 

— Справді неочікувано, — Єгор кидав на мене дивні погляди, проте на Євгена він дивився значно лютіше, — але так мило. Ми нікого не запрошували на новосілля, а ти… приперся.

— Я просто вирішив підтримати хороших людей в новому етапі життя, — Євген не зводив погляду з Єгора. І я аж відчувала, що між ними якась дивна напруга.

— Можна тебе на хвильку? — Єгор взяв мене вище ліктя та трохи грубо потягнув за собою. Мене це обурило і я різко звільнилася від його рук.

— Що ти собі думаєш? — засичала я.

— А ти? — він був такий розлючений, наче сталося невідомо що, — що цей придурок робить в нас вдома? В нашому новому домі. Звідки він знає, куди ми переїхали, га? Для чого ти все йому розповідаєш…

— Бо він слухає мене, — я міцно стисла щелепи, бо ці слова вирвалися з моїх вуст надто необдумано, — я просто…

— О, то ти просто жалілася йому на мене? — Єгор звузив очі, але від цього його погляд став ще більш лякаючим.

— Не будь егоїстом, Єгоре. Ми з ним просто… хороші друзі. І я рада, що Євген прийшов сьогодні сюди.

— Хто б сумнівався, — він закотив очі, — притягла якусь ліву людину в квартиру, де є наша маленька дитина. Якщо він вкраде її, ти готова його шукати? Ти зможеш це зробити!?

— Ти неадекватний, ясно!? — я скривилась просто від огиди до нього. 

Від кожного його слова, емоцій, жестів мене аж вивертало. В ту мить я картала себе за кожну секунду, що ми провели разом. За все те, що між нами сталося. Помилка, яка ж була помилка тоді піддатися на його залицяння. Сенсу говорити з Єгором більше не було, то ж я просто пішла геть під його занадто прискіпливий погляд.

— Все добре? — в коридорі й далі стояв дещо розгублений Євген.

— Так, — я видавила з себе посмішку, — дрібні моменти переїзду, не звертай уваги. Будеш чай?

— Ем… думаю так, — він легенько посміхнувся, — я якраз захопив зі собою дещо солодке.

Євген взяв свій пакет і легенько потрусив ним. Його обличчя було таким світлим, а посмішка милою, що всі мої негативні емоції після розмови з Єгором зникли. Я провела хлопця до кухні, де ще був трохи безлад від переїзду. Але звільнивши трохи місця на одній з тумб, я витягла дві чашки та ввімкнула чайник.

— Вибач за все це, — я повільно помішувала чай в чашках, щоб розчинити цукор, — тепер ти розумієш все, про що я говорила. 

— Лише дві чашки? Єгора з нами не буде? — тихо спитав Євген.

— Невже він тобі потрібен? — я істерично засміялась.

— Ну… якщо чесно, в нас стосунки не склалился майже одразу. Ми з ним абсолютно різні і мабуть в цьому причина.

— До речі, — я переборола в собі певне хвилювання, — як давно ви знайомі? І за яких обставин? Бо я досі так і не знайшла відповіді на це питання.

— А він тобі нічого не казав? — мʼякий погляд Євгена блукав моїм обличчям і це чомусь мене заспокоювало.

— Ні, — я похитала головою, — я насправді багато чого не знаю про його життя. А він вперто ігнорує мої питання та приховує важливі деталі.

— І тобі не страшно ось так жити поряд з ним? — питання прозвучало серйозно.

— Ні, — різко відповіла я і на мить усвідомила, що я справді так вважаю. Хоч і Єгор приховує від мене багато чого, я зовсім не боюся цього. І знаю, що він не заподіє мені нічого злого. Тим більше, коли тепер є Поліна.

— Ну тоді… думаю, що я не маю права цього казати, — Євген взяв до рук чашку з чаєм, — якщо захоче, нехай сам розповість. Інакше ще більше зненавидить мене, а я цього не хочу. Я намагався якось подружитися з ним, але це неприступна скеля. 

— Годі вже про нього, — я різко перервала цю розмову, — в світі є купа значно цікавіших тем, ніж цей впертий Єгор.

Ми обоє засміялися. Я витягла з пакета цукерки та тістечка, які Євген приніс з собою і це були мабуть найсмачніші солодощі, які коли-небудь мені доводилось пробувати. І ми просто сиділи та розмовляли про все на світі. Я ще двічі знову робила чай, а солодке ніяк не закінчувалось, ніби всі ці цукерки були безлімітними. Євген жартував, а я сміялась до сліз. Поряд з ним я відчувала себе живою, потрібною та дійсно щасливою. І я забувала про все на світі, навіть про те, де ми є і хто може бути поряд. То ж за нашими розмовами ми й не помітили, як швидко минув час. Євген допоміг мені прибрати і я стала поряд з раковиною, щоб помити чашки.

— Дякую тобі, — тихо сказала я під шум води з крану, — це був дуже приємний вечір.

— Це я дякую тобі, — Євген підійшов ближче, — що запросила мене, не прогнала. Хоча Єгор був проти…

— Та якось байдуже на нього, — я фиркнула. 

І в той момент шкірою відчула, що Євген опинився дуже близько. Аж занадто, що в мене практично перехопило подих. Я повільно закрила кран, але деякі краплі ще впали на чашку. І це було в той момент найголоснішим звуком зі всіх.

— Я вже піду, — тихо сказав Євген, — не проводжай, краще… піди відпочинь.

Мить і його губи обережно торкнулися моєї скроні. Це був настільки ніжний та обережний дотик, що моє тіло просто взірвалося від мурах. Руки затремтіли і я максимально сильно притисла чашку до себе, щоб вона не впала. Серце загупало в тих же скронях. І я почала посміхатися, як дурепа. Почувся звук зачинення дверей і аж тоді я трохи заспокоїлась. Швидко закінчила прибирання і тихо підійшла до кімнати Поліни. Тихо відкрила двері і застала неймовірну картину. Єгор лежав на ліжку та дрімав, а в його обіймах, ніжно та обережно спала наша донька. І в цей момент моє серце готове було розлетітись на купу шматків.