12

Єгор.

В квартирі була абсолютна тиша. Поліна мирно спала у своєму ліжечку, а я сидів поряд на ліжку та спостерігав за нею. А час від часу кидав погляд на руку, якою гримнув до стіни поряд з Діаною. І якщо чесно, через це совість трохи мучила. Я бачив її перелякані очі, бачив, як збилось у неї дихання і те, як вона практично не рухалась. Почував себе останньою твариною, яка не змогла стримати емоцій. Тому зовсім не здивувався, що Діана вирішила піти геть. Нам обом треба було заспокоїтися і я зовсім не засуджую її за те, що вона обрала саме такий варіант. Але час минав, а Діана так і не верталась. Коли я телефонував, то спочатку дівчина збивала, а потім й зовсім стала поза доступом. Чи хвилювався я? Ні, взагалі. Але Полінка починала крутитись в ліжку та підхникувати, що означало, що зовсім скоро вона захоче їсти.  
І врешті це таки сталося. Дитина пробудилась та почала плакати в пошуках мами, а я нічого не міг вдіяти. Лише носив її на руках, намагався заспокоїти і не на жарт почав панікувати. В Діани й далі був вимкнпний телефон і це вже не на жарт починало мене дратувати. Я точно знав, що з нею все добре, а вона просто максимально хоче допекти мені, навіть не звертаючи увагу на дитину. Вона ж її не хотіла, звісно, їй буде все одно. Та десь ще через двадцять хвилин істерики Поліни, ця горе-мати врешті зʼявилась.

— Чим ти думала? — пошепки відчитував Діану, поки вона годувала доньку.

— Вибач, я просто… засиділась. Вирішила трохи прогулятися в парку, — вона не дивилась на мене. Напевно Діані було соромно.

— А де підгузники? — я вирішив підколоти її, бо чудово знав, що вона не ходила за ними.

— Не було потрібного розміру, — вона кинула на мене швидкий погляд і знову повернулась до Поліни, — завтра сходжу в інше місце і куплю.

— Ні, можеш не хвилюватися про це. Я сам все зроблю. А ти краще будь поряд з дитиною, не доводь її до істерики. Це було жахливо.

— Я вже вибачилась мільйон разів. Скільки можна? — Діана насупилась, спопеляючи мене поглядом.

— Просто мені не зрозуміло, де можна було так довго бути, — я схрестив руки на грудях, очікуючи хоча б якоїсь адекватної відповіді.

Але Діана нічого не відповіла, лише заколисала Поліну, вклала її в ліжко і гордо пройшла повз мене. І аж тоді до мене дійшло, в чому ж вся справа.

— Що таке? — вона сіпнула головою, — чого ти так дивишся на мене?

— Нічого, — я зміряв її поглядом, поки вона хазяйнувала на кухні, — хочу запитати, де ти взяла такий класний парфум? Ну дуже гарний запах. Але, здається, є одна проблемка… Він чоловічий.

— І що? — Діана знизила одним плечем і не піднімала на мене голови. Здавалося, що вона розгубилась.

— То поки твоя дитина захлиналась від плачу, ти розважалась з якимось пройдисвітом?

— Це так сильно тебе хвилює? — вона гучно кинула ніж на стільницю, — ще скажи, що ревнуєш мене. Ніколи в це не повірю.

— Мені байдуже, де ти швендяєш, — я підійшов трохи ближче, — просто хочу, щоб ти нарешті усвідомила всю свою відповідальність. Ти матір. І мусиш ставити в пріоритет дитину, яка не може бути без тебе, а не якісь походеньки з пройдисвітами. 

Я не дочекався відповіді від неї, а одразу пішов геть. На кухні запанувала така тиша, наче Діана застигла і взагалі не ворушилась. Що ж, можливо, вона дослухається до моїх слів та усвідомить свої помилки. 
Наступний день проходив у абсолютній та глибокій тиші. Я допомагав Діані збирати речі, а вона натомість не розмовляла зі мною, навіть не підіймала очей. Спочатку мені це було дивно, але потім я зрозумів, що це своєрідна відсутність скандалів і таке мені подобається. Коли вже все було готово, я тримав на руках Поліну, а Діана наостанок все перевіряла. З сумом дівчина оглянула свою квартирку і ми поїхали до нової оселі. Можливо, щоб таки почати нове життя. 
Так як речей було не дуже багато, а найбільше місця займали меблі Полінки, ми впоралися зі всім досить швидко, проте під кінець обоє важко і втомлено гепнули на диван. Доня лежала на животику на своєму килимку і намагалась дістатися до іграшки. Я тепло посміхнувся, коли спостерігав за нею. Діана ж дивилась в одну точку, ніби взагалі була відсутня в цьому світі. Потім нас обох відволік дзвінок у двері.

— Я відчиню, — повільно підвелась вона та зникла в коридорі. І потім я почув знайомий голос. Взявши дитину, я теж пішов до коридору.

— Що ти тут робиш? — обурився я, коли побачив на порозі Євгена з величезним букетом квітів та якимось пакетом.

— Прийшов привітати Діану… тобто вас з новосіллям, — він кинув на мене косий погляд і міцніше стис щелепи.