11

Діана.

— Але я не хочу нікуди переїжджати, — я виштовхала Єгора в коридор, щоб могти там розмовляти більш емоційно і не розбудити Поліну, — чому ти сам це вирішуєш?

— Бо можу, — байдуже відповів він, — бо хочу. Цього мало? Чи ти вважаєш, що дитині жити в атмосфері постійних скандалів значно краще, ніж потерпіти невеликий дискомфорт переїзду?

— Це моя квартира, Єгоре. Я дуже довго працювала, щоб купити її. Це була моя мрія і я здійснила її сама…

— А тепер у тебе є дитина, — він різко перебив мене, — і в першу чергу ти повинна думати про неї. А не про свої колишні мрії.

— Ти просто хочеш мною маніпулювати, — я засичала, — керувати та все вирішувати самостійно. Бо ти такий крутий, так? Бо можеш собі це дозволити…

— Яка ж ти ідіотка, Діано, — Єгор безжально засміявся, — не розумієш елементарних речей. Чи не хочеш розуміти, а навмисно вдаєш вперту, щоб розізлити мене.

— Найбільшою помилкою було звʼязатися з тобою, — я міцно стисла кулаки і важко дихала через ніс. Ніколи й уявити не могла, що мною може заволодіти така лють.

— Для себе я теж це вже зрозумів, — абсолютно спокійно сказав він і лише за це хотілося його просто побити. — Але наші з тобою стосунки відходять на інший план, бо…

— З якого дива ти такий відповідальний батько? — я схрестила руки на грудях, — зі шкіри пнешся, тільки б зробити все найкраще для Поліни. Це в тебе моральна травма, так? Відсутність батьків на тебе так впливає?

— Та як ти… смієш! — Єгор гучно вдарив кулаком до стіни поряд з моїм плечем. Це налякало мене так, що я просто втратила дар мови. Він хотів вдарити мене? Це взагалі можливо? Чи його емоції настільки неконтрольовані, що можуть завдавати справжнього фізичного болю.

Єгор дивився на мене лютим поглядом і я побачила, як почервоніли його очі. Як від цих нервів потріскали судини в очах. Тоді мені справді стало страшно. І не за себе, а за дитину. Чи може та його лють виплеснутися на Поліну. Чи може він заподіяти щось їй. Я почала дрібно трястись під його важким поглядом і дуже довго не наважувалась заговорити.

— Д-добре, — врешті сказала я, — я зберу речі. Ми переїдемо.

— Молодець, — Єгор поклав руку на моє плече. Саме ту і саме з того боку, куди він вдарив стіну, — я знав, що ти не безнадійна.

Хотілося кричати, просто верещати від того, як мене все це дістало. Було бажання просто втекти від Єгора і більше ніколи з ним не пересікатися. Але доля сплела нас аж занадто сильно. Та все-таки я наважилась збрехати, що закінчились підгузники і їх треба купити. То ж він залишився з Поліночкою, а я швидко накинувши перше-ліпше на себе, практично вибігла з квартири. На вулиці було темно і трохи прохолодно, але я йшла, куди несли ноги і не озиралась. Люди практично не зустрічалися, я трохи сповільнила крок і спробувала віддихатись. Мені дуже треба було просто перезавантажитися, втекти від цих емоцій, від тієї агресії. На секунду я розхвилювалась, що залишила Єгора самого з дитиною, бо не знала точно, чи минула його лють. Та все ж думаю, що він нічого не заподіє доні. Він ж, наче, так сильно любить її… І поки я стояла в своїй роздумах, відчула, що щось штовхає мою ногу. Я повільно опустила голову і побачила коргі, що дивився на мене величезними очима.

— До тебе тягнуться не лише люди, — поряд почувся знайомий голос Євгена і я розслабилась ще більше.

— Знову така неочікувана зустріч, — я коротко посміхнулась. — Чи ти може слідкуєш за мною?

— Ні, — Євген теж засміявся, — я просто тут недалеко живу. А зараз якраз час вигулювати цю красуню.

— То це дівчинка? — я опустила голову вниз і знову зустрілась з дуже зацікавленим поглядом собаки. — Можна погладити?

— Звичайно. Її звати Мінні.

Я торкнулась мʼякої шерсті собаки і вона одразу оживилась, ніби чекала на цей жест. Мінні радісно виляла своїм коротким хвостиком та намагалась облизати мою долоню.

— Така мила, — я ще трохи погралась з нею і підвелась. Але собачка гавкнула, наче образилась, що я перервала нашу гру.

— Як і ти, — сказав Євген, а потім дещо знітився, наче йому це вирвалося. А я відчула, як зарожевіли щоки і почала трохи швидше дихати. Здається, про такі речі я знала лише через те, що описувала їх у своїх романах.

— Дякую, це… Мені приємно, — я відвела погляд і мені здавалося, що зараз відбувається просто супер незручна ситуація.

— Ти не проти прогулятися разом зі мною… ну, тобто… разом з нами. Думаю, Мінні точно буде не проти, — я відчувала хвилювання Євгена і починала хвилюватися сама. Зі мною ще такого ніколи не було.

— Думаю, не проти, — я підійшла трохи ближче, — головне, щоб дозволила ця пухнаста красуня.