10

Єгор.

— Що ти тут робиш? — Діана зміряла мене байдужим поглядом. В ньому не було більше нічого і я на мить навіть зрадів, що можливо сьогодні обійдеться без скандалу.

— Шукаю тебе, — я підійшов ближче, — вийшла з дому з самого ранку і вже так довго тебе немає. Може я хвилююся…

— Привіт, Єгоре, — сказав Євген, якого я всіма силами намагався ігнорувати і уявляти, що поряд його немає.

— Здоров, — я необережно махнув рукою, — ти що тут робиш?

— Та от, зустрів Діану. Просто розмовляли…

— А ви що, знайомі? — вона зміряла нас поглядом по черзі.

— Так, ми…— Євген почав говорити, але я різко взяв ініціативу на себе.

— Колись давно працювали разом. Довга історія. І навіть не віриться, що ми змогли знову зустрітися. Так неочікувано.

— Я мабуть вже піду, — він не спускав з мене очей, але хоч говорив правильні речі, — побачимось ще.

— Бувай, — Діана помахала йому і затримала погляд нв тому, як він віддалявся від нас.

— Ось бачиш, — я обережно зазирнув до візочка, де мило спала Поліна. Потім взяв його за ручку і повільно почав йти, — я ж кажу, що знайду тебе всюди. І ти не зможеш забрати мою дитину.

— Єгоре, для чого ти все це зараз говориш? — вона швидко порівнялася зі мною, але навіть не дивилась. Погляд був прикутий лише до візочка, ніби боялася, що я можу вкрасти Поліну.

— Я просто намагаюсь тобі донести, — я важко видихнув, — що нам потрібно щось робити. Змінюватися, шукати компроміси, навчитися жити врешті. Щоб наша донька мала щасливу сімʼю.

— Я вже все тобі сказала, — пробурчала Діана, — щоб все це було, нам треба просто розʼїхатися. І проводити час з дитиною тоді, коли в хорошому настрої без істерик. Та без розбитого посуду.

— Так, до речі, про це… Вибач, я не хотів. Сподіваюсь, це була просто чашка.

— Сподівайся, — Діана фиркнула і відвернулась. Я повільно і тихо видихнув, щоб тримати себе в руках. 

Ми повернулись додому в абсолютному мовчанні. Вона погодувала та перевдягла Поліну і залишила нас удвох. Я грався з донею, показував їй іграшки, активно носив на руках, розмовляв. Ловив її вже достатньо свідомий погляд та просто танув, коли вона посміхалась до мене. В цей момент здавалося, що нема на світі більшого щастя, ніж бути батьком такої чудової дівчинки. І я вперто вирішив, що ні в якому разі не покину її. Не дозволю Діані втілити в життя ці божевільні ідеї жити окремо. Ми дорослі люди і повинні вирішувати проблеми. А не втікати та ображатися, ніби малі діти. 
Пів ночі я не спав, а все-таки обдумував питання нашого взаємного життя. І таки дійшов до певного висновку. Тому вранці швидко зібрався, зробив декілька дзвінків і вже пообіді повернувся додому з ідеальним результатом.

— Де ти був? — Діана зустріла мене в коридорі, хитаючи на руках Полінку, що плакала.

— Мав деякі справи, — я обережно погладив доню по голові і серце краялося від її крику, — що сталося?

— Не знаю, — вона пригорнула дитину до себе, — наснилось щось їй чи що. Просто розплакалась серед сну.

— Коли вона заспокоїться… нам треба поговорити.

— Про що? — Діана різко сіпнула головою, наче роздратована моїми словами. І мене це теж жахливо вибісило, тому я лише міцно стис зуби і пішов геть, щоб не вибухнути.

Минуло майже пів дня, а вона так і не прийшла до мене. Зачинилась у кімнаті та ніби ховалася від розмови. Декілька разів я підходив до дверей і за ними була абсолютна тиша. Розумію, що в той час Полінка могла спати, але складалось таке враження, що Діани там просто немає. Ближче до вечора я не витримав і все ж сам зайшов до спальні.

— Що таке? — прошепотіла Діана, відволікшись від споглядання стелі.

— Здається, я хотів поговорити з тобою про щось важливе. А ти навмисно уникаєш мене.

— Я просто втомилась, — вона відвернула голову, — сьогодні був важкий день.

— Завтра потрібно зібрати всі речі. Ну, хоча б важливі, — почав я сам, бо набридло розмовляти з Діаною, як з проблемним підлітком.

— Що? — вона різко зацікавилась розмовою і навіть підвелась, щоб сісти, — що ти маєш на увазі?

— Я знайшов нам іншу квартиру. Більшу та просторнішу. І вже оплатив перші пів року.

— Навіщо!? — вона підірвалась на рівні ноги, — нам і тут добре жити. Все влаштовано для дитини. А ти навіть не порадився зі мною, а просто сам орендував!? То ти чудово можеш зʼїхати туди…

— Завтра ввечері ми переїжджаємо, — я ледь не рявкнув, стримуючись, щоб не розбудити дитину, — і мене не хвилюють твої заперечення.