6

Єгор.

— Ти божевільна? — я дивився на Діану, піднявши одну брову, — я ж прийшов, щоб ми змогли нормально все вирішити. Заради дитини.

— Я не хочу нічого вирішувати, — вона схрестила руки на грудях, від чого я вперше за весь час затримав погляд на її животі. Він був вже достатньо великим і я розумів, що от-от вона має народити. Трохи затремтіли руки, але я намагався тримати себе під контролем, тим більше, що ще неприємно боліли рани на обличчі.

— Це дівчинка чи хлопчик? — спитав я, ігноруючи вибрики Діани і пішов у коридор, щоб забрати свою сумку.

— Я не знаю, — байдуже відповіла Діана, — я просила лікарів мені цього не казати. Головне, що дитина здорова. Решта мені не цікаво.

— То тобі настільки байдуже? — я був сильно здивований, адже Діана завжди здавалась мені чуттєвою та лагідною дівчиною.

— Я не хотіла вагітніти, — зі сльозами на очах сказала дівчина, — ніколи не планувала бути матірʼю. 

— Тоді чому ти зберегла вагітність!? — мені увірвався терпець, — чому нічого не сказала мені одразу!? Ми б поговорили, разом щось вирішили… Я теж не особливо хотів ставати батьком, але якщо вже все сталося, то що? Треба прийняти цю ситуацію і відповідати за свої вчинки.

— Як у тебе все просто… — Діана витерла щоки та швидко зникла в кімнаті, голосно зачинивши двері.

Я закотив очі та роздратовано гепнув кулаком до вхідних дверей. Я був шалено злим і від цього рани на обличчі почали боліти сильніше. Ще раз глянувши на двері, за якими зникла Діана, я зрозумів, що легко не буде. А навпаки, мабуть ставатиме тільки гірше. Тоді в Іспанії нам здавалося, що ми знайшли одне одного і наші почуття переможуть все. Та це була просто якась дурнувата хімія, гормони, нестача уваги, пригніченість… Не знаю, як правильно все це описати. І вже десь через місяць між нами не залишилось нічого хорошого. Постійні сварки та скандали, деколи я взагалі не розумів, для чого взагалі це все. Чому я намагався покохати дівчину, що звернула на мене увагу лише тому, що я брат того, кого вона так сильно кохала. Чи може кохає… Я дістав зі своєї сумки банку пива і пішов з нею на кухню. Так, життя стане зовсім іншим, то ж можна тільки згадувати про спокій та свободу.

***

Скільки б я не приходив до Захара з проханням, він постійно відмовляє мені. Вдає, що турбується про мене, переживає… Та я впевнений, йому просто начхати і в першу чергу переймається він лише за себе. Але Діана вагітна. У нас буде дитина і мені катастрофічно потрібні гроші. Це шалені витрати, а я хочу для свого сина чи доньки лише найкращого. Хочу бути таким батьком, яким для мене був мій. Ніколи ні в чому не відмовляв, був готовий прихилити небо. То хіба ж я можу зрадити його памʼять. Тому я й записався на бій під чужим іменем. Щоб Захар нічого не знав.

— О... Єгоре, це ти? — поруч зʼявився Євген. Права рука, а точніше, ручний песик Захара. 

— Здоров, — я намагався не звертати на нього уваги і продовжував намотувати бинт на руки.

— Але як же… — він виглядав спантеличеним, — що ти тут робиш?

— А тебе засліпило? — я огризнувся, — чи не ти тут всім заправляєш?

— Та я, але ж… Захар Вікторович хіба не казав…

— Це ти виконуєш накази свого Захара Вікторовича. Не я. Тому, будь ласка, не заважай мені.

— Ти зареєструвався під чужим імʼям. Як я маю це пояснити?

— Скажеш, що я його вигадав, — в мене вирвався смішок, — і якщо що, я сам буду вирішувати свої проблеми. Ти тут ні до чого, Євгене.

— Але хіба ти тут не працював? — він підійшов до мене ближче. Хлопець був трохи нижче зростом, то ж я чудово зміг дивитися на нього зверхньо. — Хіба не знаєш, якими наслідками все може закінчитися? Чим ти думаєш?

— Годі читати мені моралі, ясно!? — просичав я, — виконуй свої організаторські завдання. І не лізь туди, куди не просять.

— Єгоре, будь ласка… — Євген поклав мені руку на плече і це шалено вибісило мене. Я вхопив його за сорочку та припечатав до стіни.

— Вали звідси і не чіпай мене більше, — цідив я крізь зуби.

Його очі були налякані, то ж мені цього було досить. Я різко відпустив його сорочку і Євген, істерично поправляючи свій одяг, пішов геть. Але я чудово знав, що прийде він не сам, а приведе сюди Захара. Саме так і сталося. Друг прийшов мене відчитати та знову вдавати, що хвилюється за мене. Тільки за хвилину до бою мене вже не хвилювало нічого. Я був налаштований тільки на результат. 
І цю битву я таки виграв, звісно ж, отримавши купу травм. Але величезна сума грошей вже була в мене в кишені. Тому більше мене не хвилювало. Я сидів на лавці і важко дихав. В роті зібралося багато слини і я сплюнув її. Проте вона була багряно-червоного кольору. Також кровʼю було залите одне око. Мабуть зламане ребро. І я просто хотів спокійно відпочити, але тут знову зʼявився той дурний Євген.

— Вітаю… — тихо сказав він.

— Вже вітаєш? — я засміявся, — а годину тому ледь не плакав, так хвилювався за мене.

— Ось, — він протягнув мені якийсь папірець з камʼяним виразом обличчя.

— Що це? — я підняв одну брову.

— Чек з твоїм виграшем. Бідеш в банк, адреса з іншого боку. І забереш.

— Чудово. Дякую, — я фиркнув і забрав чек з його рук.

— Єгоре, скажи… для чого тобі стільки грошей?

— А це не твоє діло, — я ще раз плюнув кровʼю, але вже йому під ноги.

***

Я пив пиво і крутив той чек в руці. Ще не наважувався забирати гроші, поки не минуть всі синці та рани на обличчі. Не хотілося здаватися якимось пройдисвітом, що невідомо звідки отримав такі гроші. Повністю погруз у свої думки і навіть не помітив, як прийшла Діана.

— Що це таке? — тихо спитала дівчина, вказуючи на чек.

— Це… — я затримав погляд на тому папірці, — майбутнє нашої дитини.

Я протягнув їй чек, сунучи його по столу. Діана взяла його в руки і з враженим обличчям повільно опустилась на стілець.